На Закарпатті збереглося чимало пам’яток сакральної архітектури – дерев’яні церкви, дзвіниці, каплиці, кожна з яких вражає мудрими і довершеними інженерно-конструктивними та архітектурно-мистецькими прийомами їх зведення. Споруджені за традиційними прийомами, вони не лише яскраво розкривають природний хист будівничих та їх художні здібності, але й засвідчують спільність матеріальної культури східних слов’ян, оскільки своїми архітектурно-конструктивними особливостями тісно пов’язані з монументальним будівництвом Київської Русі.
Одним із кращих взірців храмової архітектури Закарпаття минулих часів є церква Архангела Михаїла ХVІІІ ст. із с. Шелестово Мукачівського району, яка є окрасою музейної експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту в місті Ужгороді. Народні зодчі спорудили цей храм на славу Божу, де гартувалась душа і віра наших пращурів. Споглядання рукотворного вишуканого гармонійного образу цієї перлини викликає захоплення і відчуття національної гордості.
Церква споруджена в 1777 році в селі Шелестово (яке нині підпорядковане селищній Раді с. Кольчино) Мукачівського району. У 1927 р. її перевезли у місто Мукачево, щоб зберегти як пам’ятку народного будівництва, а в 1974 р. вона була встановлена на території музею. Церква органічно вписується в навколишнє середовище музейного села. Її стрункий силует добре проглядається на пагорбі в оточенні дерев.
Шелестівська церква є взірцем лемківської храмової будівельної школи. Народні майстри зуміли створити цілісну архітектурну композицію храму, в якому поєднані традиційні форми бойківського типу (трьохдільність, розташування зрубів на одній осі, багатоярусний шатровий дах) з лемківським, основною стилістичною відмінністю якого є переміщення висотної домінанти на вежу-дзвіницю з барочною маківкою над західним зрубом бабинця. Геній народного будівничого зумів поєднати два стилі (шатровий і барочний) в єдину цілісну архітектурну композицію, що і понині дивує нас красою й досконалістю.
Для будівництва церков завжди використовували відбірний ліс – стрункий, високий. Стіни зведені зрубною технікою з товстих дубових брусів (15-40 см), на кутах вінці з’єднані у замок «ластівчин хвіст». У плані церква двозрубна, але трьохдільна: притвор (бабинець) – нава – вівтар. Прямокутна, з рівноширокими зрубами бабинця і нави та вужчим зрубом вівтаря. Церква східного обряду завжди чітко орієнтована вівтарем на схід.
Перекриття східного зрубу (вівтаря) – шатрове з двома заломами. Перекриття центрального зрубу двояке: нави – шатрове з трьома заломами, притвору – плоске, обшите дошками. Над притвором (бабинцем) споруджена вежа-дзвіниця (висота її разом з притвором 22 м). Вежа двоярусна, квадратна в плані, каркасної конструкції. Опорні стовпи опираються на поперечні балки стін бабинця, з’єднані між собою системою розкосів та балок. Стрункий четверик вежі-дзвіниці оббитий гонтинами. Він плавно переростає у галерею з ажурною різьбою у нижній частині. Завершується вежа банею, на якій розміщений ліхтар, увінчаний барочною маківкою з кованим хрестом.
Дах церкви має складну конфігурацію. Крокви покриті суцільною опалубкою, на яку набито дубовий лемех (раніше гонтини). Піддашшя опоясує церкву по всьому периметру і опирається на випусти вінців зрубу, фігурно підрізаних східцями. Під спільним покриттям церкви з південного, західного і північного фасаду зрубу (поздовж бабинця і нави) розташована аркада-галерея. Її несучі конструкції зроблені з дубових профільованих стовпів з підкосами і горизонтальними розпірками.
Бані вівтаря і нави – шатрові із заломами. Зовні кожне приміщення церкви завершується барочними маківками, що стрімко наростають зі сходу на захід, надаючи всій архітектурній композиції виняткової динамічності. Зодчий Шелестівської церкви щедро використав традиції народного будівництва, однак у художньо-архітектурному вирішенні проявив неабиякий індивідуальний мистецький хист, гармонійно поєднавши чітко виражене і функціонально виправдане вертикальне членування з горизонтальними лініями заломів і барочного перехвату.
Міцні дубові одностулкові двері з широким декорованим різьбою одвірком ведуть у храм. Від напівтемного притвору контрастно відділяється добре освітлена чотирма вікнами нава – місце, де збираються вірники під час богослужіння та молитов. Вхід до неї через зроблену в простінку арку-виріз. Кінці простінкових брусків, у яких вирізано арку, художньо оформлені різьбою і закріплені двома профільованими колонами. На простінок спираються бруси стелі притвору. Їх випуски стали кронштейнами для влаштування хорів. Для виходу на хори у наві з північної сторони зроблені сходи.
Композиційним центром інтер’єру церкви є чотириярусний іконостас, оздоблений різьбленим орнаментом, що складається з виноградної лози, як символу Христової віри, колосків пшениці та інших видів закарпатської флори. Іконостас є художнім і функціональним ядром споруди, обов’язковою частиною інтер’єру храмів східного обряду. У нижньому ярусі наявні три дверні пройоми: одностулкові дияконські і двостулкові центральні царські врата, багато оздоблені різьбленням у вигляді виноградної лози, з медальйонами із зображенням євангелістів, які всьому світу сповістили слово Христове.
В оздоблений різьбленням рослинного характеру іконостас вмонтовані ікони ХVІІІ ст., перевезені у музей в 1975 році із церкви селища Колочави. Ікони розташовані чотирма ярусами. Вірогідно, що їх писали два народні майстри. Пензлю одного належать чотири ікони першого (намісного) ряду. Кожна з них виконана на трьох склеєних між собою соснових дошках і скріплених паралельними врізними шпугами. Ікони мальовані темперними фарбами і за характером виконання відрізняються від інших контрастом білих, чорних і червоних кольорів. Однак, завдяки срібним німбам і фону, голубому хітону, оранжевому мафорію, білій сорочці колорит ікон значно пом’якшений.
Ікони другого (празникового), третього (апостольського), четвертого (пророки) рядів намальовані іншим майстром на склеєних соснових дошках, скріплених між собою вертикальними врізними шпугами та покритих шаром білого клеє-крейдяного левкасу. Вони відрізняються світлішим і м’якшим колоритом. Для їх написання використані кіновар (світло-червоний колір), сажа (чорний), сієна палена (темно-червоний), берлінська глазур (світло-блакитний), білила, охра. Німби і тло посріблені, прикрашені тисненим рослинним барочним орнаментом.
Серед мистецьких речей культового призначення, розміщених у наві, особливе місце посідають пам’ятки народного живопису. Вони, як й ікони іконостасу, створені невідомими майстрами і яскраво відтворюють їх суспільну свідомість, християнську мораль, засвідчують тогочасний високий рівень народної культури, неабиякі художні здібності і творчі можливості простого народу. Майстер як представник трудового селянства вкладав своє розуміння в художнє трактування релігійних образів і сюжетів. З його ікон дивляться не канонічні, неземні лики святих, як у професійних художників, а живі земні люди з їх радощами і журбою. Вони подібні на його односельчан. Тому так чітко проявляється український тип обличчя у переважній більшості ікон. На іконах зображено чимало побутових речей, прикрас, навіть деталей одягу місцевого походження, а святих оточує рідна народному живописцю карпатська природа.
Свідченням тісного переплетіння тогочасних явищ суспільного життя з релігійними сюжетами є експонована ікона «Страшний суд» (ХVІІІ ст.). Ікона була невіддільною частиною інтер’єру кожної церкви східного обряду, яка розкриває суть шляху до спасіння через страждання та випробування. Ідея ікони розв’язана за усталеним зразком: композиція розгортається у горизонтальних ярусах. В центрі – символ справедливості у вигляді ваги, верхня частина відведена для біблейських постатей, нижня – для земних. Літературним джерелом для відтворення сюжету було, передусім, святе письмо. Водночас народний майстер не забуває виділити далеких і близьких у часі політичних ворогів українського народу – турків, татар, представників католицької церкви. Крім цього, автор виявив станову свідомість та естетичні вподобання сільського трударя. У пекло він відправив як грішників бірова (старосту села), шинкарку, п’яницю, млинаря, інших сільських визискувачів, а також тих, хто порушує здорову народну мораль. У свідомості живописця гріхи небесні трансформувалися у земні, і виступає він проти них, вдаючись до наївної, але не позбавленої народного гумору, форми зображення.
В інтер’єрі бабинця і вівтаря експонуються мистецькі пам’ятки та культові речі ХVІ – ХІХ ст., що мають художню та історико-етнографічну цінність: різьблені дерев’яні підсвічники, колонки для оздоблення іконостасу, дерев’яна люстра («світоч»), пристрій («клепач») для виконання церковного ритуалу, предмети культового живопису (ікони, скульптури, хрести, хоругви), одяг церковнослужителя та інші церковні атрибути.
Загалом шелестівська церква наповнена бездоганними пропорціями, прекрасною стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.
Фото
Шелестівська Михайлівська церква
Дерев’яна церква з с. Шелестово
-
церква Архангела Михаїла ХVІІІ ст. із с. Шелестово
1860г. Россия. Вологодская область. д.Гризино. Часовня Вознесения Господня.
⠀
Уникальное деревянное зодчество севера нашей страны. Одна из самых оригинальных часовен России. Но... Что имеем - не ценим. Перекошенное, погибающее здание стоит в покинутой деревне, посреди океана из борщевика, а необычные окна часовни (выполненные в виде крестов) заколочены, так как ставить окна не имеет никакого смысла. Бог оставил это благодатное место.
⠀
Постоянное население деревни всего 2 человека. И эти люди есть на этом фото, где-то там, возле горизонта.
⠀
Долго ли ещё простоит эта часовня? Ответ и так очевиден. Но я все же побывал и видел это своими глазами...
⠀
📌Вологодская область, Усть-Кубинский район, д.Гризино🇷🇺
Под небом голубым
Есть город... нет, не золотой, деревянный.
Но от этого ничуть не менее красивый!
❤️❤️❤️
#кижи #Россия #поездкипороссии #путешествуемпороссии #островкижи ##путешествияэтожизнь #храмыроссии #путешествуемдома #колокольня #церковьпреображениягосподня #kizhi #kizhiisland #russialandscape #russiatravel #russia_traveling_ #russiaphoto #russianchurch #музейзаповедниккижи #trip2rus #travelofrussia #travelphotography #деревянноезодчество #деревяннаяцерковь #всемирноенаследиеюнеско
Храм Тихона Задонского в Сокольниках, 1876г.
.
________________________
#rus_atmos #rus_atmosphera #modernrussianromantics #woodenarchitecture #woodenchurch #architecture #architecturephotography #деревянноезодчество #деревяннаяархитектура #деревяннаяцерковь #лето #сокольники #woodenrussia #архитектура #деревянныецеркви #неорусскийстиль
Новые Кижи в Новой Москве
⠀
Этот небольшой храмовый комплекс в урочище Введенское-Борисовка был построен в лучших традициях древнерусского деревянного зодчества. Глядя на эти церкви сложно поверить, что находятся они не где-нибудь в Карелии, а в 25-ти км от МКАД.
⠀
В 1990х годах урочище Введенское-Борисовка было взято в долгосрочную аренду кооперативом «Крестьянская Оратайская Школа». На участке планировалось воссоздать Русскую православную общину и жить в единении с природой и по слову божьему. В рамках объединения земного и духовного были возведены две церкви, часовня и звонница. Появилась здесь и небольшая ферма, коровы, лошади, пасека, поля, засеянные зерновыми и овощами.
⠀
Но идиллия длилась недолго. Землю рядом, приглядел влиятельный застройщик (OOO «Керамо») и территории из категории сельскохозяйственных перевели в земли для поселения. Без чёткой географической привязки. После чего на соседнем поле начали строить коттеджный поселок.
⠀
Но на этом OOO «Керамо» не остановилось, решив отобрать и соседние земли, а храмовый комплекс снести. Они успели захватить трапезную, баню, ульи, бульдозерами уничтожить посевы овса и картофеля. OOO «Керамо» захватили даже вырытый кооперативом колодец, лишив ферму доступа к воде.
⠀
Начались бесконечные суды и борьба за территорию с привлечением полиции, журналистов, экологов и православных активистов.
⠀
Как итог, в этой войне проиграли обе стороны. Стройка коттеджей была сначала заморожена, а потом и вовсе заброшена. Но и развитие территории кооператива тоже остановилось. Сайт Крестьянской Оратайской Школы больше не существует, поэтому понять, что сейчас происходит в кооперативе мне не удалось.
⠀
Несмотря на то, что это Москва, добраться непосредственно до комплекса не просто. Сначала мы пытались заехать к нему со стороны заброшенных коттеджей, но уперлись в закрытый шлагбаум. Потом поехали в объезд по заснеженной колее через лес и чуть не застряли. Дорога закончилась глубоким оврагом, преодолеть который нашей машине было не по силам. Последний километр пришлось идти пешком через поле, проваливаясь в снег чуть ли не по колено. Но это определённо того стоило!
⠀
Координаты: 55.470234, 37.175811
Я и не думала, что Кижский заповедник так строго охраняется. Настолько строго, что после восьми часов вечера на острове попросту нельзя находиться. Решив сфотографировать погост в лучах заходящего солнца, мы нарвались на охранника, который догнал нас на велосипеде и велел отправляться восвояси, дав на всё про всё пять минут. Я, конечно, попыталась переубедить его и промямлила что-то насчёт красивого освещения, которого я ждала целый день, но он был непоколебим: «Поспешите, а то придётся с росгвардейцами объясняться!»
⠀
«С какими ещё росгвардейцами?!» - хмыкнула я, и принялась спускать затвор фотокамеры. Солнечный свет буквально «стекал» по блестящим куполам Преображенской церкви, и я стояла, как заворожённая, боясь спугнуть этот прекрасный мираж. Из забытья меня вывел шум приближающейся машины, в которой действительно ехали росгвардейцы, патрулирующие территорию заповедника. Они долго выясняли, кто мы такие и что делаем рядом с погостом в столь поздний час (хотя официально музей закрылся лишь несколько минут назад). В общем, пришлось срочно звонить владельцам гостевого дома, в котором мы планировали переночевать, чтобы они увезли нас на моторке на соседний остров…
⠀
На самом деле, в таких беспрецедентных мерах безопасности нет ничего удивительного. Кижский погост - это объект Всемирного наследия ЮНЕСКО, построенный на грани возможного и невозможного. Двадцатидвухглавая Церковь Преображения Господня, датируемая 1714 годом, стала воплощением севернорусской культуры. С архитектурной точки зрения храм представляет из себя три поставленных друг на друга восьмерика, которые поярусно уменьшаются в размерах. Однако в плане он имеет крестообразную форму за счёт четырёх прирубов (пристроек), ориентированных по сторонам света.
⠀
Основная часть сооружения сделана из сосновых брёвен, но встречаются также элементы из березы и ели. Купола храма покрыты осиновым лемехом, который под воздействием солнца, дождя и ветра приобретает металлический отлив. Интересно, что в начале 19 века стены церкви обшили тёсом, а главки покрыли кровельным железом, из-за чего она стала выглядеть совершенно иначе. Былой облик храму вернули лишь в 1950-х годах, во время масштабной реставрации.
А был ли храм? Осиновский детектив🕵️♂️
⠀
Добравшись до Троицкой церкви в Осиновке и почитав историю храма, нашла мои любимые несостыковочки. А это значит, что распутывать исторический клубок мы с вами будем вместе.
⠀
Интернет нам говорит: храм в Осиновке построен в 1883 году (временно, вместо церкви, сгоревшей в 1867 году)... Но вы ведь тоже видите по фото, что Троицкую церковь временной явно не назовешь? Идем искать информацию.
⠀
Посмотрим, что по этому поводу пишут в адрес-календаре за 1904 год: «Село Осиновка. Храм деревянный, холодный (1891), святой Троицы».
⠀
Ага... 1891 год. Времянку построили в 1883. Значит, церковь-то все-таки постоянную отстроили! И ее-то как раз мы сейчас в Осиновке и видим. А теперь самое интересное — найти детали этой истории. На такое редко везет. Но не в этот раз! «Нижегородские епархиальные ведомости», спасибо!
⠀
№ 3 от 1 Февраля 1890 года, Аполлоп Можаровский:
«К общей радости Осиновцев храм был освящен 16 Октября 1877 года. Но не привел Бог долго радоваться на величественный храм свой: Декабря 2 дня 1882 года он сгорел весь до основания по неосторожности причетника Алексея Троицкого».
⠀
Вот и первый сгоревший храм. Вместо него жители и возводят временную церковь: «Осиновцы купили в селе Старом Иванцове за 200 рублей сенницу, да в г. Лукоянове прикупили несколько десятков бревен и тесу. Из этих материалов соорудили временную церковь, а алтарь был сделан из остатков сгоревшей церкви. 20 Февраля 1883 года состоялось освящение».
⠀
Вот вам и вторая. Та самая временная 1883 года. Напомню, Можаровский пишет статью в 1890 году. А адрес-календарь 1094 года говорит о храме 1891 года. Остается год до освящения: «Решено было приниматься за постройку новой церкви на месте сгоревшей. Заказан был план Архитектору А. К. Никитину, по которому и разрешено Епархиальным Начальством строить церковь. Храм созидается, но еще не свершон...»
⠀
А то, что все-таки свершилось по проекту первого нижегородского епархиального архитектора Александра Никитина, как раз и сохранилось до наших дней. И храм прекрасен!
⠀
P.S. Меня так увлекла история трех осиновских церквей, что будет еще один пост с подробностями ❤️
⠀
📍Гагинский район, Нижегородская область
"All the Mourners' Joy" church in Orusjärvi(built in 1910)
Nowadays: abandoned
-------------------------------------------------------------
#orusjärvi #karelia #kareliafoto #walk_on_russia #woodenchurch #woodenarchitecture #orthodoxchurch #abandonedrussia #woodarchitecture #russianarchitecture #russianexplorers #заброшеннаяроссия #уходящаянатура #моякарелия #русскаяархитектура #деревяннаяцерковь #деревяннаяархитектура #карелия #салми #архитектурное #ortodoksinenkirkko #karjala #arkkitehtuuri #arkitektur #architektur #architekturfotografie #architecturephotos #architecturehunter #architecture_lovers #architecturewatch
Красота земли Русской
Перед Вами сегодня храм Тихвинской иконы Божией Матери. Впервые церковь на этом месте была упомянута в 1653 году. Но первый храм сильно обветшал и в 1717 году на его месте возвели новый, который является основой того здания, что мы можем увидеть сами!
Годы шли, здание многократно перестраивалась. В свои лучшие годы она была богато украшена, ее внутреннее убранство восхищало каждого. Но в советские годы все имущество растащили.
Сейчас внутри все очень скромно, на стенах висят детски рисунки, иконы, на одном столике можно увидеть миниатюру храма, на верхних ярусах сохранилась старинная роспись.
Особое участие в судьбе храма принимает краевед Бочкарева Ирина Александровна, стараниями которой проводятся ремонтные работы и возобновились богослужения.
Храм на данный момент очень нуждается в реставрации. Правый нижний венец сгнил, а внутри храма можно заметить, что гниет часть брёвен.
Каждый желающий может внести свой вклад в предстоящие работы, ссылку я размещу в сторис и оставлю в вечных сторис "Фонды".
Улица Грузинская 29, Торжок, Тверская область📍
#flywithkopa
Останні відгуки
