Румуни (самоназва – роминь) – це національна меншина, яка проживає на Закарпатті в долинах річок Тиса і Апша, в селах Біла Церква, Середнє Водяне, Водиця-Плеюц, Нижня Апша, Глибокий Поток, Топчино та в селищі Солотвино. Це нащадки пастухів-волохів, які прийшли в Східні Карпати з Балкан ще в XIV столітті. Більшість з них з плином часу асимілювались з русинським населенням, а частина осіла в долині Тиси як вільні поселенці і за прикладом місцевих жителів почали займатись землеробством. В XIV-XVI століттях румуни долини Тиси, як православні, були своєрідним посередником в культурних контактах русинів краю з балканським православ’ям, що задокументовано як закарпатськими літературними пам’ятками того часу, так і настінними розписами дерев’яних храмів Мараморощини. Православ’я утримувало свої позиції в селах з румунським населення аж до середини XVIII століття.

Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами. Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.

Григір Пинтя (Пинтя Хоробрий) народився в румунському селі Мегоаж 25 лютого 1670 року. Походив з шляхетського румунського роду. Ще в молоді роки виступав проти австрійського панування. Мав чудову освіту, володів кількома мовами, об’їздив всю Європу, служив австрійським вояком. Що саме стало причиною того, що Закарпатський Робін Гуд покинув військо і вдався до грабунків невідомо. Мабуть, це трапилось через конфлікти із місцевими панами. #пинтя

У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.

В Закарпатті, серед неприступних скель Свидівця і Гуцульських Альп, зростає чарівна квітка едельвейс, яку в народі називають шовкова косиця, тобто шовкова квітка. Латинська назва квітки Leontopodium alpinum походить від грецьких слів leon – лев і podion – лапка, оскільки зовнішній вигляд суцвіття цієї рослини нагадує левину лапу. #квіткаедельвейсу

Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.