Колочава

Відпочинок в Колочаві

Колочава – село в долині річки Теребля між горами Стримба, Дарвайка, Барвінок, Ружа. Тут живе понад 5 тис. осіб. За протяжністю (15 кілометрів) Колочава є другим селом в Закарпатській області після Нижнього Студеного (18 кілометрів).

Перша письмова згадка про Колочаву датована 1463 роком. Місцевих жителів чеський письменник Іван Ольбрахт у романі «Микола Шугай, розбійник» схарактеризував так: «Це нащадки пастухів, які втекли в ці неприступні гори перед наїздами татарських ханів на українську рівнину, праправнуки збунтованих невільників, які втекли від канчука і шибениць підстарост і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких пашів і мадярських магнатів, батьки, брати і сини вбитих у воєнних діях австрійських цісарів, а вони самі жертви єврейських лихварів і нового чеського панства, а всі разом, якби ти глянув у глибінь їхньої душі, – розбійники, бо це єдиний засіб оборони, який вони знають. Оборони, що допомагає – на тиждень, на місяць, на рік, на два роки, як у Миколи Шугая, на сім років, як у Олекси Довбуша. Нічого, що вона дуже дорога і коштує не менше, ніж життя! Але чи життя вічне! Лише раз тебе мати родила: раз треба і вмирати. В їхньому кожному нерві живе несамовитий порив до волі. Це Довбуша порив. Це порив Шугая. Саме за це їх і люблять».

Колочава історично поділяється на п’ять частин – Лази (центр), Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, які перетинають Теребля та її притока Колочавка. Найвірогідніше назва села породжена тим, що узбережжя цих річок у давнину були болотистими. Постоли (взуття) першопоселенців намокали і «чавкали». Тому й річку назвали Чавка, а на запитання, де живуть, відповідали: «Коло Чавки». Із часом вона стала Колочавкою, а село – Колочавою. Ще одна легенда пов’язує походження назви села від річки Колочавки, яка протікає селом. Назва ж річки походить від її бурхливого характеру. Вода в бурхливій річці каламутна (колочена). За іншою легендою, колись давно в селі Усть-Чорна відправили служити у військо молодого селянина Чавку, який походив з бідної сім’ї. Чавка зі служби втік і поселився в лісі, навіть одружився з дівчиною з Усть-Чорної. Коли її маму питали, куди з села поділась її донька, та відповідала «Коло Чавки». Так і з’явилось село Колочава.

Храми та Музеї Колочави

Нині в Колочаві 6 діючих храмів: 2 греко-католицькі, 4 православні, а також православний чоловічий монастир ікони Божої Матері «Несподівана радість». Є 10 музеїв і понад 20 скульптур. Має Колочава і свій пам’ятник Тарасу Шевченку, національному генію, встановлений у День незалежності України 2010 р. на подвір’ї загальноосвітньої школи № 1.

Дерев’яна церква Святого Духа

На в’їзді в Колочаву на пагорбі є дерев’яна церква Святого Духа. На одвірку вирізьблено «Создан храм сей 1795 (року) при парохові Іоані Попович при царі Францишкі II майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод».

Зведена без жодного цвяха у стилі бароко. У ній зберігається унікальна ікона XVIII ст. «Ісус Христос – виноградар». Радянська влада перетворила церкву на музей атеїзму. У січні 1953 р. її зняли з реєстрації, ікони розмістили в іконостасі Шелестівської церкви у скансені в Ужгороді. Постановою уряду України в травні 2018 р. церкву знову включили до Переліку об’єктів культурної спадщини національного значення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Біля храму поховано чеських жандармів, угорського поштаря, місцевого мецената Секереша. Поруч пам’ятник «Перло дорогоцінноє», присвячений рукопису колочавського дяка Івана Лугоша 1747 р. Переписував Лугош гусячим пером і горіховим чорнилом, що зберігає стійкість і чіткість донині. Це Євангеліє читали для простих людей. У церковнослов’янський текст увійшли місцеві слова і вирази. Книга не має початку і кінця, налічує 418 сторінок.

У скульптурній композиції відображено робоче місце писця: на столоподібному камені розкрита солідна бронзова книга, біля неї чорнильниця і перо. Поряд – камінь-стілець. У церкві є копії окремих сторінок рукопису, бо оригінал у краєзнавчому музеї в Ужгороді.

Музей Івана Ольбрахта

У 1982 році в Колочаві відкрили музей Івана Ольбрахта (1882-1952), автора роману «Микола Шугай, розбійник» (1933). Твір перекладений майже всіма європейськими мовами, зокрема 1934 р. українською. Прообразом літературного героя є Микола Сюгай (1898-1921). У 1917 р. мобілізований в австро-угорську армію, звідки втік і до кінця Першої світової війни переховувався у лісах поблизу Колочави. Одружився на Ержіці Драч, але не полишив розбійництва. 16 серпня 1921 р. в урочищі Сухар його і молодшого брата Юрія вбили троє товаришів. Ержіка вийшла заміж за сусіда. Могили Миколи й Ержіки на старому сільському цвинтарі неподалік.

І. Ольбрахт, В. Ванчура і К. Новий 1933 р. зняли у селі славнозвісну «Марійку-невірницю» з підзаголовком «З життя краян Миколи Шугая». У фільмі не знімався жоден професійний актор, місцеві жителі грали самих себе й розмовляли рідною мовою. У 1947 р. чеський режисер Й Крнянський відзняв за сюжетом роману «Микола Шугай, розбійник» однойменний фільм. У 1970-ті на основі цього роману створено мюзикл «Балада про бандитів», що полонив чеську публіку.

1928 р. опубліковано роман Івана Долгоша «Колочава», де відображено перебування І. Ольбрахта в Колочаві 1931-1936 рр. Тоді ж закладено гранітну плиту з написом «Тут буде встановлено пам’ятний знак Івану Ольбрахту». Нині подвір’я школи в центрі села прикрашає погруддя Ольбрахта скульптора Михайла Беленя 2000 р.

Завдяки творчій спадщині Івана Ольбрахта Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.

Пам’ятник жертвам Першої світової війни

Неподалік погруддя Ольбрахту у 2010 р. відкрито пам’ятник жертвам Першої світової війни, вихідцям із Колочави. Їх загинуло близько сотні, а близько тридцяти повернулись додому інвалідами. Поряд стоїть найстаріший пам’ятник села – вівчарю, на згадку про виставку в Празі 1937 р. Колочаву тоді гідно представили вівчарі Дмитро Малета та Іван Іваниш з десятком овець. Вони отримали нагороди – малу скульптуру вівчаря роботи І. Вітка і грамоту міністерства землеробства Чехословаччини за перше місце. Дарунок послужив прообразом пам’ятника початку 1950-х років.

Пам’ятник «Заробітчанам»

У центрі села привертає увагу й пам’ятник «Заробітчанам» 2011 р. авторства Петра Штаєра. Це своєрідний символ Закарпаття – прощання чоловіка з сім’єю. Господар із торбою вирушає у далекі краї, його обнімає донечка. Поруч сумна вагітна дружина з дитиною на руках. Збоку викарбувані майже сто прізвищ колочавців, які загинули на заробітках за останнє півстоліття.

Монумент «Примирення»та меморіал «Блокпост»

Неподалік монумент «Примирення», що реконструйований 2009 р. Пам’ятник радянського часу воїнам Червоної армії та Чехословацького корпусу доповнено меморіальною дошкою з прізвищами 39 односельців, які загинули вояками угорської армії.

Далі поруч з центральною дорогою розташований меморіал «Блокпост». Споруджений на честь воїнів-інтернаціоналістів 2011 р. Уродженці Колочави взяли участь у двох світових війнах, дев’яти міждержавних військових конфліктах. 24 колочавців воювали в Афганістані, стільки ж – в інших збройних конфліктах СРСР. На згадку про них відкрито цей музей. Над ним височіє бойова розвідувальна машина, що ніби оглядає розлогу долину. На такій же туристи можуть проїхатися. Поруч постать воїна-афганця, який схилив голову над загиблими побратимами.

В експозиції «Блокпоста» кулемет, гранатомет, автомати різних модифікацій, перископ, бінокль, кілька протитанкових мін, польовий телефон, солдатські фляги і горнятка, медичні інструменти та інше спорядження періоду афганської війни. Вище цього музею знаходиться старий сільський цвинтар, де впорядкована могила опришка Миколи Шугая.

Освітні музеї Колочави –  «Радянська школа», «Чеська школа» та «Церковно-приходська школа»

Ще одним відомим колочавським музеєм є «Радянська школа». Музей радянського шкільництва відкритий 2006 року, передає атмосферу 1950-1980-х рр. Включає великий клас, піонерську кімнату, клас фізики й хімії, учительську і кабінет директора. Представлено шкільну атрибутику від парт, чорнильниць, ручок до агітаційно-пропагандистських унаочнень і кінопроектора.

Окрасою служать портрети вчителів сільської школи 1950-х рр.. На шкільному подвір’ї чи не єдиний в Україні пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни» 2009 р. – на шану педагогам, направленим на Закарпаття після 1945 р. Викарбувано 15 прізвищ учителів, які назавжди залишилися працювати в Колочаві.

У музеї «Чеська школа» відтворено умови навчання дітей у чехословацький період історії краю (1919-1939). Музей складається з двох приміщень: учнівського класу і кімнати для проживання учителя. В експозиції сторічне фотерпіано, парти, дошка, підручники, карти унаочнення для уроків з історії, географії, ботаніки, математики, музики тощо. На стіні – вислів першого президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика: «Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти є». На шкільних полицях твори чеських письменників, оригінальні класні журнали з оцінками колочавських учнів.

Третій освітній музей «Церковно-приходська школа» розміщений у скансені «Старе село Колочава». Там є витяг з акту перевірки шкіл Колочави в березня 1881 р. Дерев’яна школа Колочава-Лаз тоді була у доброму стані, покрита дранкою. Вчитель мав дві житлові кімнати і кухню, хлів для худоби, одну служницю. Із 71 записаних учнів у день перевірки було лише восьмеро: порівну хлопців і дівчат.

Музей архітектури і побуту «Старе село» – скансен в Колочаві

Одним з найвідоміших колочавських музеїв є «Старе село Колочава». Це перший приватний сільський музей архітектури й побуту в Закарпатській області. Його творець Станіслав Аржевітін, громадський та державний діяч родом з Колочави. При вході від 2011 р. стоїть монумент Миколі Шугаю.

Тут зібрано три десятки автентичних колочавських дерев’яних будівель – хата бідняка з хлівами для худоби, хати вівчаря, ткача, шустера (чоботаря), сабова (швеця), столяра, колиба, парильня (лазня), будинок бирова (голови села), споруда радянського часу. Експонати характеризують цикли діяльності вівчаря, лісоруба, хлібороба, рукодільниць. Так, у хаті вівчаря є все необхідне для обробки молока і виготовлення сирів: гелети, відра, котел, путина.

Давнє село представлено будівлями жандармерії з в’язницею, церковно-парафіяльної та єврейської шкіл, млина, кузні, корчми, бужні (синагоги), кав’ярнею тощо. У скансені реалістично відбито побут місцевих жителів протягом трьох століть. Усього у скансені майже 60 екскурсійних об’єктів і 20 атракцій.

У 2009 році скансен на Всеукраїнському конкурсі виборов перше місце серед громадських музеїв. 2010 р. переміг у конкурсі «10 цінностей Закарпаття туристичного».

У музейному комплексі «Старе село Колочава» виділяються тематично цілісні складові «Колочавська вузькоколійка», «Колочавський бокораш», «Карпатська Україна», «Колочава мистецька», «Бункер Штаэра». «Колочавська вузькоколійка» відкрита 2009 р. Представлено раритетний діючий паровоз і 10 вагонів, наповнених експонатами: три чеські пасажирські, радянський товарний, угорський для худоби і для деревини. Найдавніший, виготовлений 1851 р. в Німеччині. Бажаючі можуть покататися на дрезині переможця Всесвітніх змагань лісорубів 1967 р. в Монреалі Івана Чуси у вагоні-конторі.

На підвищенні, під лісом, розміщені музей-автобус «Карпатська Україна», «Бункер Штаєра», пам’ятник втікачам до Радянського Союзу, а внизу алея пам’ятників Колочави.

Музей «Бункер Штаєра»

«Бункер Штаєра» замаскований, його можна знайти лише з екскурсоводом. Далеко в горах таку схованку викопували довжиною 2,5 м і шириною 1,5 м. Димарем служила смерека, через дупло якої розсіювався дим. Власне бункер відтворено у скансені в хаті, де народився ватажок антирадянських повстанців Штаєр. Його група із шести осіб близько восьми років переховувалася у навколишніх лісах. У музеї демонструється зброя радянського й німецького виробництва, військовий одяг, фото повстанців.

У центрі єврейського сектору «Старого села Колочави» у серпні 2010 року появилася скульптурна композиція «Шабатні гуси». Неподалік корчми «У Вольфа» впадає в око витончена паркова скульптура «Колочавка» («Боркотаня»), що раніше була за 2 км від центра села біля джерела «Буркут». Вона символізує життєрадісність, здоров’я, красу.

Бункер «Лінія Арпада»

Самостійним музеєм є відновлена частина угорської оборонної системи Другої світової війни «Лінія Арпада» 1943-1944 рр. Її довжина поблизу Колочави – близько 2 км. Це окремі опорні вузли, зокрема понад три десятки бункерів, чотири з яких відреставровані. Бункер «Командний» наповнений різноманітною зброєю та військовим спорядженням: кулемет, автомати, рушниці, гранати, патронташ, прилади для спостереження, каски, вогнемет, вогнегасник, патрони.

Неподалік «Оборонний бункер» і «Медичний пункт», всередині якого розміщені триярусні металеві ліжка, комплекти обладнання і препарати. За кілька сотень метрів «Котлопункт», де центральне місце займає похідна кухня, а посередині довгий стіл із розставленими алюмінієвими ложками і виделками, мідними горнятами. Обабіч стола довгі лавиці. Провіант зберігався у мішках, на яких зазначено рік – 1942. Всього в бункерах понад тисяча експонатів.

У роки війни р. Теребля поблизу Колочави в трьох місцях перегородили рядами протитанкових залізобетонних пірамід, що збереглися.

 

Поруч з Колочавою на полонині Стримба (1719 м) діє «Школа вівчаря». Туристи можуть випасати овець, доїти, виготовляти сири (вурду, бринзу) і токан, вчитися грати на трембіті, сопілці, дримбі. Є в Колочаві своя мінеральна вода «Боркут», газета «Нова Колочава». Захоплення викликає колекція Василя Макара – близько 2 тис. папуг і голубів, який місцеві називають «Птахопарк Швегана».

Щороку в третю неділю червня проводиться гастрономічний «Фестиваль ріплянки». Колочавська ріплянка – картопляне пюре з кукурудзяним борошном, приправлена на різний смак – грибами, сметаною, шкварками, бринзою, вурдою тощо. Впродовж двох днів гостей фестивалю розважають театралізовані дійства.

Колочава – єдине в Україні село, в кому 20 пам’ятників зокрема Т. Шевченку, І. Ольбрахту, І. Франку, О. Духновичу, М. Шугаю, Р. Шухевичу та ін. Автор більшості з них митець Петро Штаєр. Про Колочаву знято з півтора десятка фільмів, опубліковано десятки книг.

На завершення подорожі в Колочаву слід у музеї-колибі «Флора і фауна Закарпаття» покуштувати страви колочавської, української та угорської кухонь. Дивовижну атмосферу створюють у ній не тільки експонати, а й троїсті музики, які грають традиційні мелодії Карпатських гір, зокрема коломийки.

Відвідувати Колочаву цікаво в будь-яку пору року. Взимку сюди варто завітати, щоб відчути атмосферу традиційного Різдва. Навесні в Колочаві можна помилуватись справжнім фіолетовим морем – тут розташована долина шафранів. Влітку слід відвідати «Фестиваль ріплянки» та спробувати свої сили в «Школі вівчаря». Осінь найкраща пора для ознайомлення з музеями Колочави.

В будь-якому разі відвідування Колочави залишиться для Вас незабутньою пригодою.