У селища Солотвино дуже давня історія. До 1945 року на місці сучасного смт. Солотвина Закарпатської області існувало два села. Одне з них фігурувало в джерелах під назвами Слатіна, Златіна та Фалуслатіна, а друге – Слатінські Доли та Акнаслатіна. Виникли вони ще в далекому ХІІІ столітті. Отже, протягом своєї тривалої історії Солотвино декілька разів змінювало свою назву. Всі вони так чи інакше пов’язані з основним багатством Солотвина – сіллю. Так, Златіна у перекладі з румунської означає солона вода. Протягом століть воно було стратегічно важливим місцем, оскільки тут знаходяться великі поклади солі. В давні часи сіль була дуже цінною, її навіть називали білим золотом.
В II-IV ст. н.е. солекопальнями в сучасному Солотвині володіли римляни. Втім, солекопальні тут виникли ще раніше – орієнтовно в ІХ ст. до н.е. Все це підтверджується даними археологічних досліджень, а залишки найдавніших місць видобутку солі, солекопальню «Горци», віднесно до пам’яток археології.
Втім до письмових джерел перші відомості про Солотвино потрапили значно пізніше – в 1359 році. Саме в тому році Солотвино разом з сусідніми румунськими селами перейшло у власність сім’ї Драгоша із Бедеу (тодішня назва сучасного закарпатського села Бедевля).
Протягом своєї історії саме Солотвино неодноразово змінювало своїх власників-феодалів. Проте, самі солекопальні протягом століть перебували у власності монархів, спочатку угорських, а згодом і австрійських. Цінність солі в Середні Віки не поступалась золоту. В Закарпатті було облаштовано спеціальний торговельний маршрут для транспортування солі до країн Центральної і Західної Європи. Весь цей так званий “Соляний шлях” було облаштовано цілою мережею оборонних укріплень і замків. Угорські королі селили в цих місцях німецьких колоністів із Саксонії, які займались організацією роботи соляних копалень. Саме Солотвино німці називали Зальцгрубен. Працювали на копальнях здебільшого місцеві селяни. Праця на копальнях була настільки важкою, що до найважчих робіт доводилось залучати злочинців, засуджених до каторги. Дуже часто місцеві робітники влаштовували страйки і повстання проти нелюдських умов праці.
Після повстання куруців в 1703-1711 роках Солотвино остаточно перейшло до складу Австрійської імперії Габсбургів. За їх правління видобуток солі значно інтенсифікувався, чому сприяло будівництво глибоких шахт. З другої половини ХVІІІ століття в Солотвині розпочався промисловий видобуток солі.
В радянські часи видобуток солі значно інтенсифікували. Щороку він зростав. В 1980-х роках тут щороку добували до 1 мільйона тонн солі.
Солотвинська сіль дуже цінна. Справа в тому, що вона дуже чиста. Цей показник становить 90-95%, що є одним з найкращих показників в світі.
З 1968 року соляні шахти Солотвина почали активно використовувати для профілактики і лікування захворювань дихальних шляхів. З цією метою було відкрито алергологічну секцію Солотвинської міської лікарні. Особливо ефективні лікувальні процедури в соляних шахтах для хворих на бронхіальну астму. Ефективність такого лікування становить від 80 до 95 %. Тож не дивно, що саме завдяки цілющому повітрю соляних шахт Солотвино стало відомим у всьому світі. Тут вдалось оздоровити величезну кількість людей.
Інтенсивний видобуток солі призвів до розвитку карстових процесів і появи перших соляних озер штучного походження. Так, в 1902 році в Солотвині з’явилося перше і найбільше солоне озеро – Кунігунда. За легендою назва озера походить від імені дружини київського князя Ярополка, яка полюбляла відпочинок посеред чарівної природи цих місць.
Більш ймовірною версією походження назви озера є походження назви Кунігунда від імені католицької святої ХІІІ століття Кунігунди (Кунікунди) Угорської (Святої Кінги), яка була донькою угорського короля Бели IV та дружиною польського князя Болеслава V.
Солоні озера майже відразу стали використовуватись в рекреаційному плані.
Втім, карстові процеси крім позитиву у вигляді цілющих озер спричинили і негативні наслідки. Інтенсифікація карстових процесів відбулась у 2000-х роках і призвела до затоплення шахт і припинення видобутку солі. Головною причиною цього вважають катастрофічні паводки 1995-1996 і 2001 років.
В наші дні Солотвино розвивається в першу чергу завдяки туристам, які оздоровлюються в місцевих солених озерах. Хоча, після тимчасової окупації соляних шахт на Сході України розглядається питання відродження повноцінного видобутку солі в Солотвині. Запаси тутешньої солі оцінюються у 135 мільйонів тонн, чого має вистачити всій Україні більш ніж на 200 років. Шахти планують відновити з одночасним відродженням підземних відділень Алергологічної лікарні.
