Додати об'єкт до каталогу

Надсилайте актуальну інформацію та отримуйте більше цільових клієнтів. Ми розмістимо ваш об’єкт у нашому каталозі та покажемо поруч із локаціями, а також у загальному каталозі, це безкоштовно!

Стати гідом

Воловець

Карпати захоплюють своєю неповторною красою мандрівників у будь-яку пору року. Особливо прекрасним місцем є селище Воловець, що розкинулось на висоті 500 метрів серед мальовничих пейзажів, створених горами Плай і Темнатик та долиною річки Вича, притоки Латориці. Тут люди насолоджуються свіжим повітрям, оглядають величні гори та милуються рідкісною красою природи. Воловець і околиці можуть порадувати відпочивальників розвагами: пішими і лижними прогулянками у гори, екскурсіями, катанням на квадроциклах, купанням у чанах, збором грибів, чорниць, брусниць, малини, ожини тощо. У Воловці і околицях є що подивитись туристу. Він один із найкрасивіших карпатських регіонів.

Воловець

Історія селища Воловець

Згідно археологічних знахідок, територія сучасного Воловця почала заселятися ще з доби бронзи. У 1930 році в урочищі «Під Кілицьов» знайдено скарб із 30 бронзових і 9 золотих предметів та глиняний черпак, які датуються 13 століттям до нашої ери.

Сучасний Воловець виводить своє коріння з давнього слов’янського поселення Карпат. Вперше у письмових джерелах про Воловець (тодішня назва Ewkermezew – волове поле) згадується у грамоті Лелеської капітули від 2 лютого 1430 року, коли він, разом із навколишніми землями, належав феодалам Переньї.

Існує легенда про заснування Воловця. Згідно з нею у давні часи селяни з навколишніх поселень приганяли у долину річки Вичи стада волів. Саме завдячуючи цим великим свійським тваринам населений пункт, який виник на місці водопою, назвали Воловець. У перший етап своєї історії, з XV до XIX століття, більшість мешканців Воловця займались тваринництвом.

Протягом майже шести століть назва поселення змінювалася і записувалася по різному:

  • 1430 рік – Ewkermezew;
  • 1465 – Wkermezew;
  • 1543 – Ewkvr mezeo;
  • 1546 – Ekermezew;
  • 1548 – Evukevr mezeow;
  • 1554 – Eokor mező;
  • 1564 – Evukewr mewzew;
  • 1570 – Ökörmező;
  • 1630 – Eőkőr mezeö;
  • 1645 – Wolowecz;
  • 1773 – Volocz;
  • 1808 – Volócz, Wolowec, Volüczi;
  • 1873 – Volovec;
  • з 1948 року – Воловець.

Село переходило від одного власника до іншого, а на початку XVII ст. включено до складу Мукачівської домінії. У 1626 році каштелян Мукачівського замку Янош Баллінг доручив кенийзу (людина, яка заселяла село за дорученням землевласника) Семену Олексі поселити біля Воловця нових мешканців. Поселення отримало назву Модьорфолво (угорське село). Його жителями дійсно були угорці (Борбій, Кіш, Модьор, Макар, Бігор, Берегі). Вони згодом українізувалися, а місцеві легко вгадають прізвища нинішніх жителів Воловця. Назва поселення змінилася на Мадяри, а згодом воно стало частиною Воловця, за якою і донині зберігається назва Мадяровиця.

З 1645 року, за князя Дьєрдя ІІ Ракоці, Воловець став частиною Трансільванського князівства. У ті далекі часи тут мешкали лише кілька десятків родин. Протягом своєї історії Воловець неодноразово ставав епіцентром боїв у ході війн і повстань. Так, у 1657 році Воловець було зруйновано польськими військами на чолі з князем Любомирським. У 1703-1711 роках він опинився у центрі національно-визвольного повстання куруців. Після його придушення, у 1728 році Воловець, у складі Нижньоверецької економії Мукачівсько-Чинадіївської домінії, перейшов у володіння графа Карла Шенборна. Місцеві селяни тяжко працювали на панщині і часто повставали проти гноблення поміщиків. В 1761-1762 рр. аж 33 жителі Воловця перебували в ув’язненні за участь у повстанському русі. Влітку 1831 року мешканці Воловця приймали активну участь у селянському повстанні, яке охопило значну частину Закарпаття. Тільки після революції 1848-1849 рр. феодальна залежність селян від поміщиків була ліквідована.

З середини XIX століття селище розпочало свою туристичну історію. Першими туристами у Воловці стали представники найвищої еліти Австро-Угорської імперії. У 1862 році Воловець гостинно приймав навіть самого імператора Франца Йосифа у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі.

Часто пишуть, що у 1850-х роках у Воловці збудовано найкращий в Австро-Угорщині лижний трамплін. Та з історії лижного спорту відомо: «На всесвітній виставці, що проходила влітку 1873 року у Відні, увагу привернули «снігоступи», представлені у норвезькому павільйоні. До того лижі не були відомі в наших широтах…». У 1887 році у Празі відкривається перший у центральній Європі лижний гурток. У лютому 1891 року у Відні з’являється лижний клуб. Перший на планеті лижний трамплін із штучною надбудовою звели 1911 року у чеському Цвічині. Через 2 роки такий трамплін з’явився і в Голменколлені (Норвегія) – це було дерев’яне риштування заввишки 9,5 метра. В Угорському королівстві (до складу якого до 1918 року входило Закарпаття) справжній трамплін встановили лише 1919 року, і це було не у Воловці.

Щодо справжньої історії воловецького трампліну, то вона не менш цікава за вигадану. Вперше згадано про нього у річному звіті голови лижної секції Мукачівського клубу туристів, надрукованому у січні 1930 року в журналі «Zimní Sport» (орган Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття): «У літні місяці 1929 року керівництво клубу готувало будівництво лижного трампліна у Волівці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд…». У аналогічному звіті наступного 1930 року зазначено: «Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (крайового) лижного трампліна, яке здійснюється біля Волівця за допомоги технічної роти 19-го піхотного полку й буде завершено цього (1931-го) року. Трамплін будується за проєктом архітектора Яролімка. Передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м». На жаль, на сьогодні від унікального воловецького трампліна зберігся тільки фундамент – бетонні тумби за смереками в урочищі Кілиця.

У 1931 році Чехословацька туристична спілка побудувала у Воловці також два туристичні комплекси. Село розростається, у 1938 році тут проживає 2350 жителів.
З XIX століття Воловець з аграрного поступово перетворюється на промисловий центр. У 1830-ті роки у Воловці розпочало діяльність напівкустарне підприємство з виготовлення черепиці і цегли. У 1851 році у селі проживає 672 жителі. З 1872 року соціально-економічний розвиток Воловця суттєво прискорюється завдяки прокладанню через нього залізниці Мукачево-Лавочне, яке тривало 11 років. У 1887 році залізничне полотно сягнуло Стрия, з’єднавши Закарпаття з Галичиною. Це спонукало приріст населення, і у 1900 році тут мешкає вже 1284 жителі.

Розвиток Воловця продовжувався і протягом буремного ХХ століття з його двома світовими війнами. У першу світову, під час Брусиловського прориву, він кілька разів переходив з рук у руки воюючих армій. Його околиці до цього часу зберігають сліди численних окопів, траншей, бліндажів.

1911 року Воловець відвідав відомий американський антрополог Джордж Дорсей, який дуже дивувався, чому людям потрібно виїжджати на заробітки до Америки, маючи такі благодатні умови проживання. Одне за одним почали з’являтися промислові підприємства: лісопильний завод (початок ХХ століття), триповерхова парова лісопилка з виготовлення будівельних матеріалів підприємця Грімберга (1906 рік).

У березні 1939 року Королівство Угорщина, під керівництвом регента Горті, окупувало незалежну Карпатську Україну, до складу якої входив Воловець. Тут побудовано казарму прикордонної поліцейської сторожі. Весною 1944 року із села були депортовані і вивезені до німецьких концтаборів всі єврейські сім’ї. Влітку 1944 року у пору сінокосів село потрясла велика залізнична катастрофа. Від зіткнення двох військових ешелонів вигоріла вся Мадяровиця і частина Слатини.

9 жовтня 1944 року Воловець окупували радянські війська, розпочалася інша доба його довгої історії. У 1957 році Воловцю надано статус селища міського типу і районного центру. У радянський період у Воловці побудовано адміністративні будівлі, вузол зв’язку, будинок культури, турбазу «Плай», торговий комплекс, лікарню, поліклініку, дитячий садок, нову школу, 5-ти поверхові житлові будинки, а на околицях споруджено газоперекачувальну станцію газогону Уренгой-Помари-Ужгород. У селищі діяли лісокомбінат, завод продовольчих товарів, філіал львівського телевізійного заводу “Електрон”.

Населення Воловця зросло з 600 осіб у 1870 році до понад 1200 осіб у 1900 році і до 7104 осіб у 2015 році. Крім того, Воловець поступово ставав освітнім центром регіону. Так, у 1882 р. тут відкрито державну початкову школу, у 1945 р. з’явилася середня школа, а у 1980-х роках вже діяло 3 школи, професійне училище, музична школа (пізніше – школа мистецтв).

З 1991 року Воловець – частина незалежної України. У наш час він є одним з популярних туристичних центрів гірського Закарпаття – “Ворота Боржавських Полонин”. Завдяки вдалому географічному розташуванню, залізничним коліям і станції саме з Воловця починається або тут закінчується більшість маршрутів по Боржавських полонинах і Верховинському вододільному хребту.

У наші дні Воловець, на жаль, звернув на себе значну увагу інтернет-спільноти, як єдиний населений пункт Закарпаття, куди ввечері 3-го травня 2022 року було завдано ракетного удару з боку російської федерації у ході російсько-української війни.

З 2020 року Воловець є адміністративним центром Воловецької територіальної громади у складі селища Воловець, сіл Гукливий, Скотарське, Канора.

Село Гукливий

Село Гукливий (1558 – Huklivát; 1773 – Huklivy; 1808 – Huklivá; 1877 – Huklivoje) закладене 1558 року повіреним великого князя Трансільванії Жиґмонда Ракоці. У храмі села священик Махил Ґриґаші, син кметя (вільний селянин з правом переміщення) Матея Ґриґа із Лазорпотока (Matheas Griga, incola Lazorpatakensis), у 1780 році продовжив записи своїх попередників на вільних сторінках метрики померлих про значні, на його думку, події і вів їх до 1821 року. В цілому, записи з 1660 до 1830 року (останній зроблено вже іншою рукою), тобто протягом 170 років, відомі історичній науці під назвою «Літопись Гукливська». На стіні притвору дерев’яного храму до цього часу видно майстерне зображення хреста у пам’ять смерті дочки цього священика, яке виконав німецький художник Франц Пеєр, що у 1784 році розмальовував храм. Біля храму, на могилі дружини цього ж священика, зберігся кам’яний хрест 1807 року з відповідним написом. Сам священик помер 1823 р. на 65 році життя. У 1889 році три сусідні поселення – Huklivoje, Talamás, Veretecső (Гуклівое, Таламаш, Веретечув) об’єднані в одне село під назвою Zúgo – у перекладі з угорської Пороги. Зміни назви об’єднаного села з часом:

  • 1927 – Huklivy;
  • 1939 – Hukliva;
  • 1948 – Гукливий.

Село Скотарське

У 1607 році Ференц Маґохі заклав село Скотарське (1607 – Szkotárszkát, 1630 – Skatarsky; 1645 – Skotarszki; 1773 – Skotarszka; 1808 – Skotárska). Назва походить від слов’янського скотар, пастух. А у 1629 році Янош Баллінг заклав село Сваліовка (1629 – Szvalyovská; 1645 – Swalouszki, Kis Ztvalyoka; 1773 – Szváloka, Swaloka; 1808 – Szvalovka, Szvalyánka, Swaljawka; 1851 – Szvalyóka; 1869 – Szwaljawka; 1873 – Szvalyavka; 1877 – Szvalyovka; 1888 – Kis-Szolyva). У 1889 році два села об’єднані в одне під назвою Kisszolyva, а нині Скотарське. Не виключено, що у 1876 році священиком Скотарського був Іван Волошин – батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина. У 1895 році до закарпатського письменника Євгена Фенцика, який деякий час мешкав у Скотарському, де вчителювала його донька, заїжджав Іван Франко, повертаючись з Будапешту до Львова. 1910 року у селі проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями.

Село Канора

У 1611 році Ференц Маґохі заклав село Канора (1611 – Kanura; 1808 – Kánora; 1948 – Канора). Можна припустити, назва поселення походить від угорського Kanyara – вигин, тобто поворот. В околицях села у 1833 році знайдено скарб із 15 бронзових предметів і 32 золотих намистин та браслетів, які датуються епохою пізньої бронзи (злам 3-2 тисячоліть до н.е.) і вказують на дуже ранню присутність тут людей. Коли у селі згоріла церква 1888 року, цісар Австро-Угорщини подарував на спорудження нової 150 гульденів. А сільська дерев’яна церква XVIII століття з 1974 року стоїть у центрі Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові під Києвом. Слід згадати, у Канаді (провінція Саскачеван) є містечко Канора з 2,2 тис. мешканців, де на в’їзді всіх зустрічає пам’ятник «Лесі» з вишитим рушником у руках і написом «Вітаємо до Канори», «Welkome to Canora». Містечко засноване у 1905 році переселенцями із Західної України (150 сімей). Хто знає, чи не були серед них наші земляки із с. Канора?

Температура у Воловці зараз:

21.3o C   |   70.3o F

Воловець на карті

Пам’ятки Воловця

У Воловці не знайдеш велику кількість архітектурних пам’яток. Місцеву дерев’яну святиню Покровську церкву XVIII століття вже в наші дні було перевезено в Пирогово, де вона стала частиною експозиції Музею народної архітектури.

Храм Вознесіння Господнього 1893 року

Храм Вознесіння Господнього 1893 року

Теперішня мурована церква у Воловці збудована на місці, де розташовувався дерев’яний бойківський храм, перенесений сюди зі старого цвинтаря. Навколо старого храму звели мури нового, а дерев’яні конструкції згодом винесли через двері. Храм Вознесіння Господнього було посвячено 28 листопада 1893 року. Капітально відремонтовано у 1934 році, тоді ж обладнано іконостас. Дзвони перенесені з пошкодженого 1943 року дерев’яного православного храму, який місцеві мешканці з Мадяровиці, чиї будинки постраждали внаслідок залізничної катастрофи, розібрали собі на житло. До 1946 року храм належав греко-католицькій общині, а після ліквідації совітами греко-католицької церкви його передали православним. Поблизу церкви стоїть старий кам’яний хрест 1904 року. Радянські комуністи скинули його у річку Вичу, але прихожани вночі витягли, перевезли на возі і встановили біля церкви.

Народний історико-краєзнавчий музей у Воловці

Народний історико-краєзнавчий музей

Знаходиться музей за адресою: селище Воловець, вулиця Фабрична, 2.

Графік роботи: працює музей у будні дні з 09:00 до 17:00.

Вартість квитка: ціни на квитки не високі, а екскурсії проводяться безкоштовно.

Контактний телефон: +38 (03136) 2-28-70.

Знайомство з будь-яким населеним пунктом варто починати з музею. У Воловці єдиний діючий музей відкрито 28 листопада 1998 року при центральній бібліотеці. Він створений завдяки зусиллям працівників бібліотеки та благодійників, які подарували музею власні колекції предметів старовини.

Статус “народного” йому надано у листопаді 2002 року. У музеї можуть ознайомити туристів зі 195 предметами домашнього вжитку, 13 старовинними іконами, 18 рідкісними книгами 1904-1944 рр., 35 рукописними літописами (історіями населених пунктів, установ, організацій, біографіями видатних особистостей Воловеччини), великою кількістю фотографій та документів, а також імпровізованою верховинською хатою, де можна побачити все: від мініатюрної дерев’яної ложки до справжнього ткацького станка (кросен); від гаптованого катрана до цілого комплекту народних костюмів.

Тут також є можливість ознайомитись з тематичними експозиціями, присвяченими Другій Світовій і афганській війнам та Чорнобильській катастрофі під назвою “Стіна скорботи”. Є збірки фотодокументів з історії пам’яток культури Воловеччини та розвитку регіону XVIII-XIX ст. в експозиції “Пам’ять рідної землі”.

Гірськолижний курорт Воловець

В наші дні багатьох туристів у Воловець, у будь-яку пору року, приваблюють облаштовані місця проживання і харчування:

  • готельні комплекси;
  • готелі;
  • мотелі;
  • приватні садиби;
  • кав’ярні.

Взимку тут, здебільшого, живуть лижники і сноубордисти, які доїжджають до лижних трас у Подобовці, Пилипці, Ізках, що у радіусі 10-20 км від Воловця. Лижний сезон, як правило, розпочинається з грудня і триває до квітня.

Лижні траси будь-якої складності обладнані витягами різного типу. Вони задовольнять смаки як початківців, так і бувалих лижників. Краса навколишньої природи лише підкреслить загальну радість від надзвичайних пригод.

Чим ще розважитись у селищі Воловець?

З Воловця можна вирушити у захоплюючий одноденний чи багатоденний похід у гори, пережити різноманітні екстремальні пригоди або ж відвідати найцікавіші екскурсії по Закарпаттю. А для втамування голоду і спраги обов’язково слід спробувати місцеві страви і напої у барах, кафе, колибі чи ресторанах.

Чани, лазні, сауни у Воловці

Чани, лазні, сауни

Водні процедури для туристів є справжньою насолодою після сповненого спортивним активом дня. Особливо популярними є чани. У великі ємності на кілька осіб, під якими палає ватра, до води додають морську сіль або лікувальні карпатські трави, що сприяє нормалізації теплообмінних процесів. Взимку це важливо для зміцнення імунітету. А гартування парою у лазні чи сауні є каталізатором обміну речовин, підвищення загального тонусу та посилення циркуляції крові.

Піші екскурсії та походи в гори Воловець

Піші екскурсії і походи у гори

Пішохідний туризм – найбільш доступний вид активного відпочинку на Закарпатті та у Воловці. І хоч піші екскурсії у гори не потребують значних витрат, все ж вам слід мати мінімальне туристичне спорядження. Але якщо ви новачок, то починати слід з нескладних маршрутів і простих, недорогих речей у вашому рюкзаку. Пам’ятайте, що головне – походи, а не кількість туристичного спорядження, яке зберігається на полицях. Хороша фізична форма вам ніколи не завадить. А збираючись у гори обов’язково підготуйте свій організм до навантажень: відвідайте спортзал, робіть регулярні пробіжки, плавайте, грайте у футбол.

Зі спеціальних навичок вам, перш за все, знадобиться вміння користуватись картою і компасом або GPS, все інше прийде з досвідом. Гори не вибачають легковажності – не можна перебільшувати власні сили і недооцінювати труднощі, які можуть зустрітися на вашому шляху.

Розвиток туристичної інфраструктури на Закарпатті помітний, хоч і проходить повільно. Менше з тим, чеськими і місцевими волонтерами уже промарковано сотні кілометрів маршрутів. Та й сама первозданна краса гір приваблює справжніх любителів природи. А малоходжені маршрути і важкодоступні стежки подарують вам відчуття справжньої пригоди.

Українські Карпати – середньовисотні гори. Більшість вершин нижчі 2000 метрів над рівнем моря і тільки на Чорногірському хребті 6 (шість) з них перевищують цю позначку. Однак, їх висота не досягає умовної лінії снігів і, відповідно, вони не мають льодовиків. Зазвичай пішохідні походи Карпатами здійснюють з кінця квітня до середини жовтня. Але слід пам’ятати, що у квітні-травні на вершинах хребтів ще може лежати сніг, а у жовтні – вже починаються заморозки.

Завдяки вдалому географічному розташуванню, із селища Воловець зручно вирушати у пішохідні походи на Полонину Боржаву – її вершини та водоспад:

  • Темнатик (1343 м) з передвершиною Воскресенський Верх (1219 м);
  • Плай (1323 м) з хрестом та пам’ятним знаком В’ячеславу Чорноволу, де він працював на сніго-лавинній станції;
  • Великий Верх (1598 м);
  • Стій (1681 м) із залишками стратегічної станції стеження;
  • Ґемба (Ґимба) заввишки 1491 м);
  • до водоспаду Шипіт (Шипот).

Всі маршрути промарковані, тому заблукати, при дотриманні всіх заходів безпеки, тут важко. Промарковано маршрут на вершину Бозьово (1095 м), де у часи Другої Світової було обладнано угорський спостережний пункт “Лінії Арпада” та до цього часу залишилися окопи, і до перевалів Верховинського вододільного хребта – Торунського, Новоселицького, Бескиду, Верецького, Латірського та знакової вершини Пікуй (1408 м).

Екскурсії до цікавих локацій Закарпаття

Околиці Воловця надзвичайно багаті унікальною природою та її багатствами, які перебувають під захистом держави. Це й не дивно, адже ліси – головне багатство краю, хоч зараз і піддаються вирубці. Неподалік Воловця, на схилах Боржави, знаходяться заказники загальнодержавного значення “Потік Оса” з плямистими саламандрами та гірськими тритонами, “Росішний” з буково-ялицевими пралісами, лісовий заказник місцевого значення “Темнатик”. Над селищем Жденієво, на схилах Верховинського вододільного хребта, поблизу вершини Пікуй – флористичний заказник “Пікуй” з рідкісними тепер тисами ягідними. Над селом Підполоззя – пам’ятка природи державного значення “Гора Високий Камінь” з найвищим у Карпатах ареалом зростання дуба скельного і сосни чорної.

На території колишнього Воловецького району розвідано сім джерел мінеральної води. Найбільш відоме з них знаходиться в урочищі Занька, де стояли купальні для знаті з Відня. З того часу залишилася будівля залізничної станції, і сама станція функціонує до сьогодні у вигляді пасажирського зупинного пункту.

Селище по праву вважається рідкісним за красою регіоном, на які так багате Закарпаття. Не дивно, що тут вдається знайти велику кількість визначних пам’яток. Чого тільки вартий краєвид на три вершини хребта Полонина Боржава з автомобільного перевалу Минчил (618 м), що на в’їзді у Воловець.

До них відносяться:

Найцікавіші локації

Церква святого Миколая в селі Верхній Студений
Дерев’яний храм з ялинових брусів, який зберігся у Верхньому Студеному, представляє собою найбільш розвинутий тип бойківського храму з багатоступінчатими (заломними)
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці в селі Нижній Студений
Згідно Біблії, весною 7 квітня архангел Гавриїл приніс благу вість про те, що Діва Марія народить сина Божого. Саме тому
Церква Святого Архангела Михайла в селі Буковець
Церковний комплекс споруджено в 1808 році, про що свідчить напис, вирізьблений на дверному обрамленні. Церква тризрубна. Зруб нави майже квадратний
Гора Темнатик (Томнатик)
Темнатик (Томнатик) — вершина в Українських Карпатах висотою 1343 м, що розміщується в межах Закарпатської області. Гора має круті схили,
Гора Плай
Гора Плай, або як її ще називають Боржава, знаходиться в Українських Карпатах та відноситься до масиву Полонина Боржава. Вершина зі
Церква Введення Пресвятої Богородиці в селі Абранка
Саме село Абранка Мукачівського району Закарпатської області засноване в 1611 році. В 1692 році в історичних джерелах зазначається про церкву
Церква Вознесіння Господнього в селі Ялове
Важко собі уявити, щоб в закарпатському традиційному селі не було церкви аж до кінця XIX століття. Тому правдоподібними видаються розповіді
Церква святого Василя в селі Задільське
Теперішня церква святого Василя в селі Задільське Мукачівського району Закарпатської області побудована, скоріш за все, тими ж майстрами, які будували
Церква Вознесіння Господнього в селі Тишів
Вперше село Тишів Мукачівського району Закарпатської області згадується в історичних документах в 1648 році. Це було дуже маленьке село, яке
Храм святого Духа (Котельниця)
В сусідньому з селом Тишовом селі Котельниця Мукачівського району Закарпатської області знаходиться цікавий дерев’яний храм – церква Святого Духа. Час
Храм святого Миколая Чудотворця (Біласовиця)
Церкву в селі Біласовиця будували скоріш за все ті ж майстри, що й храм в сусідньому селі Котельниця. Але, оскільки
Храм святого Миколая
Історичні документи свідчать, що в районі теперішнього села Рекіти перші поселенці з’явились в XVI столітті. Через сто років, в XVII
Вознесенська церква
На початку села Потік на пагорбі відразу видно церкву Вознесіння Господнього, яка була побудована в 1936 році. Теперішній храм –
Дмитріївська церква
В центрі села Репинне, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі
Церква святих Петра і Павла (Уклин)
В селі збереглась дерев’яна церква святих апостолів Петра і Павла. Вона побудована в кінці XVIII – на початку XIX століття.
Дерев’яна церква Різдва Богородиці
При в’їзді в Пилипець увага туристів одразу звернута на монументальну дерев’яну церкву Різдва Богородиці, яку було побудовано в 1780 році.
Музей дерев’яних церков
В селі Пилипець при готелі Аратта Юрій Бедринець в 2007 році відкрив в Пилипці Музей дерев’яних храмів. У залі музею
Собор Святого Духа
Храм Зішестя Святого Духа побудований у 18 ст. з елементами стилю бароко. Церква споруджена з ялини на фундаменті з річкового
Чани Пилипець
Сучасний курорт «Пилипець» знаходиться у винятково мальовничій карпатській місцевості неподалік смт. Міжгір’я. Тут височіють гори Гемба, Магура-Жіде та Стій. Взимку
Водоспад Шипот
Не менш вражаючим стане відвідування неповторного за своєю красою водоспаду Шипіт. Він бере свої витоки з глибокого підземного джерела, прозваного

Тури та екскурсії

Де зупинитися у Воловці?

Прибулим у Воловець відпочинок взимку здасться дуже комфортним. Тут чимало житла для туристів. В основному, воно представлене приватними будинками та котеджами. Функціонують також готелі та міні-готелі.

Воловець пропонує величезну різноманітність місць для розміщення. Тому ціни тут дещо нижчі, ніж на сусідніх курортах.

Наприклад, 4-поверхова будівля туристичного комплексу «Грінвіч» знаходиться прямо на території гірськолижного курорту в самому центрі селища. Готель пропонує впорядковані номери класу напівлюкс та 2-разове харчування.

3-поверховий готель «Едем» розміщує мандрівників з усіма можливими зручностями. На його території є альтанки, мангал та сауна.

Крім того, у селищі легко знайти приватний варіант житла.

Вартість розміщення досить прийнятна. Наприклад, “Грінвіч” пропонує свої послуги від 800 грн. за одне місце у двомісному номері, а «Едем» – від 556 грн. за стандартний номер на двох гостей.

У приватному будинку “Затишок у Йолани” вдасться знайти бюджетний варіант від 200 грн.

Готелі Воловця

Мотель «Едем» у Воловці
вул. Карпатська, 192А, Воловець
+380 ....

від 612₴/ніч
Туристичний комплекс «Грінвіч»
вул. Шевченка, 1А, Воловець
+380 ....

від 600₴/ніч

Пропозиції приватного сектора

Садиба «Затишок у Йолани»
вул. Гагаріна, 2, Воловець
+380 ....

від 200₴/ніч

Де смачно поїсти?

Воловець повністю забезпечить відпочиваючих харчуванням. Всі заклади відповідають високому рівню сервісу, в них завжди легко знайти вільне місце, а обслуговування відбувається швидко та турботливо. Меню базується на стравах закарпатської та української кухні, вирізняючись великою різноманітністю.

Тут туристам подадуть:

  1. Борщ.
  2. Бульйон.
  3. Гуляш.
  4. Солянку.
  5. Тушене рагу.
  6. Шашлик.
  7. Пиво тощо.

Мандрівників чекає затишна атмосфера і гарний краєвид, що відкривається з вікна.

Кафе «Fortuna» запропонує гостям вареники, смачні супи, чудові пельмені та місцеві напої.

Обід тут коштуватиме приблизно 270 грн. Відгуки про їжу у закладі найприємніші.

Кафе «Fortuna»
Воловець, Закарпатська обл..
+380 ....

Як дістатися до Воловця?

Воловець – закарпатський туристичний центр, розташований в районі Бойківщини, у високогір’ї Карпат біля злиття річок Вича та Волівчик.

  • Івано-Франківськ знаходиться звідси приблизно за 150 км;
  • Львів – близько 200 км;
  • Мукачево – 60 км;
  • Ужгород – 120 км.

Тим, хто їде до Воловця, одразу ж треба розповісти, як дістатися сюди.

Через селище пролягає залізниця. Достатньо вибрати у Львові електричку та доїхати до потрібної зупинки. Зупиняються тут і потяги далекого прямування з Мукачева, Одеси, Ужгорода, Харкова чи Чопа.

Автобусами легко дістатися зі Львова у напрямку Міжгір’я та Сваляви. Із Ужгорода до Воловця також курсує рейс. У місті Ужгород розташований найближчий аеропорт.

Якщо їхати на власному автомобілі, то необхідно обирати дорогу Київ – Чоп до Закарпатської області. Біля населеного пункту Нижні Ворота потрібно повернути ліворуч на трасу Т-07-18 і слідувати нею 13 км.

З Воловця в Подобовець і Пилипець також легко дістатися попутним транспортом або маршрутками