Історичні місця

Село Репинне та його легенди

В центрі села, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі смерекових брусів в стилі мараморошської готики. В цьому храмі збереглися твори художньої різьби XVIII століття і темперного живопису XVII століття. Нажаль дах храму вкрито бляшаним покриттям.

Ужгородський скансен

Протягом 1960-70-х років з сіл Закарпатської області на територію музею було переміщено два десятки дерев’яних будівель XVIII-XX століть. Це один з перших музеїв розташованих під відкритим небом або скансенів в Україні. Він розпочав свою роботу 27 червня 1970 року. Музей розміщено не тільки як “виставку досягнень” народної архітектури Закарпаття, але й як маленьке самостійне село.

Легенди Дийдівського озера

Дийдівське озеро – це залишок болота Чорний Мочар, на місці колишнього піщаного кар’єру. Назва походить від села Дийда (колишня назва – Дідове), яке знаходиться в декількох кілометрах на захід від Берегова. Старожили запевняють, що в озері живе величезний чорний змій з довгою шиєю і товстим тулубом. Відштовхуючись від цього опису можна зробити припущення, що дийдівське чудовище є родичем всесвітньо відомого монстра з шотландського озера Лох-Несс. Зі слів місцевих мешканців раніше під час нічних купань на озері часто безслідно зникали люди, і ці жертви приписували таємничому змію. Однак, в останні роки не було зафіксовано жодного подібного випадку. Влітку озеро Дийда є улюбленим місцем відпочинку для закарпатців і гостей краю. На озері створено центр парусного спорту, діють кафе і медичний пункт.

Квітковий рай в Ужгороді

Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.

Село-музей Колочава

Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів. В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії. Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.

Горянська ротонда

Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.