Бокораші – герої лісосплаву

50
Бокораші – герої лісосплаву
Бокораші – герої лісосплаву

З початку XVII століття і до XX століття на Закарпатті існувала розвинута система водного транспортування деревини. В кінці XIX століття до її складу входило 637 кілометрів водних шляхів та 32 водяні загати. Там же, де не можна було проводити сплав по річкам, були прокладені ґрунтові або вузькоколійні залізні дороги. Місцеве населення називало греблі для лісосплаву кляузами, від румунського aclauza – шлюз.

Деревину транспортували наступним чином. Стовбури спиляних дерев спочатку спускали з крутих схилів по дерев’яним жолобам або стягували кіньми до гірської річки і сплавляли до гаті, де з них формували плоти-бокори. Перед цим проводилась низка підготовчих робіт:сплавники витесували весла-опальчини, а з гілок ліщини робили гужівки. Ними з’єднували зрубані дерева в один ланцюжок – таблу. Декілька зв’язаних табл, складали пліт-бокор, який сплавляти набагато простіше і безпечніше, ніж окремий дараб – пліт, який складався з однієї табли. Вага одного дарабу занадто легка для стрімкої течії гірської річки. До передньої табли дерев’яними шипами прикріплювали весла-опальчини. Посередині плоту була встановлена невеличка перекладина-сухар. До неї бокораші прикріплювали свої одяг, спорядження і клунки з харчами. На ноги бокораші для стійкості прикріплювали шкіряними мотузками-баюрами залізні кігті. На греблі було декілька воріт, призначених для спускання води з водосховища. Перед сплавом відчиняли частину шлюзів, щоб підняти рівень води в річці. Потім відкривали основний шлюз і бокори з бокорашами сплавлялись один за одним, з інтервалом в 10-15 хвилин. Швидкість течії в річці досягала 50 кілометрів на годину, і,звичайно ж, часто траплялось, що бокораші не могли утриматись на дарабі. Ті, хто падав до води, лише в рідкісних випадках залишались живими, а якщо й рятувались, то залишались каліками. Це була дуже небезпечна професія, але водночас дуже престижна і добре оплачувана.

По воді плоти пливли до великих населених пунктів, де деревину сортували, складували і відправляли далі , до споживача.

Таким чином ліс сплавляли аж до середини XX століття. Після будівництва Теребле-Рікської гідроелектростанції цей промисел відійшов у минуле, оскільки гребля станції перегородила основний шлях для сплавляння лісу.

Поруч з озером Синевир, на Чоріній Ріці, поблизу греблі XIX століття розташований Музей лісу та сплаву. На території музею можна побачити конюшню, колибу, гужварню (майстерню, де роблять канати для зв’язування колод) і жолоби, за допомогою яких спускали по схилах колоди, а також різні спеціальні транспортні засоби. В музеї зберігається багато експонатів присвячених побуту бокорашів.

До музею слід добиратись пішки близько чотирьох кілометрів від гирла Чорної Ріки.

Насколько полезной была эта статья?

Нажмите на звезду, чтобы оценить статью!

Средний рейтинг / 5. Подсчет голосов:

Мы сожалеем, что эта статья не оказалась полезной для вас!

Давайте улучшим эту статью!

{{ reviewsOverall }} / 5 Пользователей (0 голосов)
Нравится
Что люди говорят... Оставьте свой отзыв
Сортировать по:

Будьте первым, кто оставит отзыв.

User AvatarUser Avatar
Проверенный
{{{review.rating_comment | nl2br}}}

Показать больше
{{ pageNumber+1 }}
Оставьте свой отзыв

Ваш браузер не поддерживает загрузку изображений. Пожалуйста, выберите современный браузер