горное озеро Синевир
горное озеро Синевир

Мабуть найбільш цікавим і привабливим для туристів місцем Закарпаття є високогірне озера Синевир – «Морське око» Карпат. Озеро Синевир розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області на висоті 989 метрів над рівнем моря. Вся магія Українських Карпат сконцентрована в цьому надзвичайному місці.

Дорога до озера, яке розташоване на відстані 32 кілометри від районного центру смт. Міжгір’я, дуже живописна та біжить вздовж потічка Воловець, а після різкого повороту направо піднімається в гори вздовж Синевирського перевалу (800 метрів). Зупиніться на вершині помилуйтесь неповторною природою! На заході видно вереницю Боржавських полонин, на півдні знаходиться хребет Пастуший Верх, на південному-сході піднімається гора Стримба (1719 метрів), а на північній стороні – величава гора Кам’янка (1578 метрів). Десь внизу розсипаним намистом з перлин біліють хати села Синевир з блакитною ниткою річки Тереблі. На річці створено каскад штучних перепадів, що забезпечує сприятливі умови для розведення рибного делікатесу – форелі.

Шлях до озера пролягає паралельно річці Теребля. Позаду залишається село Синевирська Поляна (1354 жителя) з дерев’яною Покровською церквою XVIII ст.

Ще чотири кілометри верх по течії – і бачимо туристичну базу «Синевир». До озера ще півтора кілометри шляху, які треба подолати пішки: це заповідно-мисливське господарство, переповнене рідкісними рослинами і тваринами. За деревами вже сяє поверхня чистої води. На березі «Морського ока» – затишний дерев’яний готель і декілька альтанок.

За бажанням до острівця в центрі озера можна підплисти на дерев’яному плоті.

Вчені вважають, що озеро Синевир утворилося в післяльодовиковий період, приблизно 10 000 років тому. Під час сильного землетрусу гірські породи піднялись на шляху швидкого потоку і перегородили його непроникною греблею.

Площа поверхні озера – близько семи гектарів, максимальна глибина – 22 метра, а середня – 8,2 метра. Об’єм води в Синевирі – близько 400 000 кубічних метрів. В озері мешкають два види риб – голяк і форель.

Озерна вода незвична на смак: вона позбавлена хлоридів. Влітку вода прогрівається до +20ºС, але на глибині температура є значно нижчою, до чотирьох – п’яти градусів. В тихій воді відображаються створені в 1984 році скульпторами Іваном Бровді та Михайлом Саничем фігури Сині і Вира.

Поруч 

Місце, яке здавна зачаровувало своєю красою, не могло не породити поетичних легенд про свою появу. Це історія про море любові і гострі скелі страждань. Колись ці гори належали заможному графу, в якого була юна донька – блакитноока красуня Синь. Місцеві жителі випасали графські отари овець, рубали ліс, косили духмяну траву. Одного разу граф відправився перевірити, як працюють лісоруби, а Синь попрохала батька взяти її з собою. Батько ж звісно не відмовив своїй доньці. Поки батько перевіряв роботу своїх працівників Синь гуляла по лісу, збирала квіти і раптом почула чарівну пісню сопілки. На галявині Синь побачила юного пастуха Вира. Вона з першого погляду закохалась у молодого парубка. Відтоді вони почали таємно зустрічатись. Згодом про ці таємні зустрічі дізнався граф. Батько відразу заборонив їй зустрічатись з простолюдином. Однак батьківська заборона не стала на заваді закоханим. Коли граф побачив, що батьківська заборона не зупинила Синь він наказав вбити хлопця. Одного разу, коли Вир чекав на галявині свою кохану, графські слуги скинули на нього з гори величезний камінь, внаслідок чого той загинув. Коли Синь побачила, що сталося, вона підійшла до свого коханого і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину – і сама Синь зникла в блакитних водах. Озеро, яке утворилось після цієї трагедії люди назвали іменами закоханих . Вода його – сльози Сині, а острівець посередині – камінь над Виром.

Є й друга легенда, яка пояснює походження другої назви озера, також сповнена любовних страждань. Одного разу отару молодого пастуха Івана загризли вовки. Зрозумів пастух – від графа пощади не дочекаєшся, вирішив втікати від неминучої розправи. Попрощався з коханою – і відправився в чужі краї. Сумував пастух на чужині, кожну ніч виходив до берега моря і говорив: «Всесильне море, хоча б одним оком поглянь на мій рідний край, передай поклін землі рідній!» Стихія почула моління пастуха, скрізь гори пробилась – і поглинула у водах графа та його слуг. А сама задивилась на горді Карпати і вирішила назавжди залишитись тут чистим морським оком.

Насколько полезной была эта статья?

Нажмите на звезду, чтобы оценить статью!

Средний рейтинг / 5. Подсчет голосов:

Мы сожалеем, что эта статья не оказалась полезной для вас!

Давайте улучшим эту статью!

{{ reviewsOverall }} / 5 Пользователей (0 голосов)
Нравится
Что люди говорят... Оставьте свой отзыв
Сортировать по:

Будьте первым, кто оставит отзыв.

User AvatarUser Avatar
Проверенный
{{{review.rating_comment | nl2br}}}

Показать больше
{{ pageNumber+1 }}
Оставьте свой отзыв

Ваш браузер не поддерживает загрузку изображений. Пожалуйста, выберите современный браузер