Місцевий клімат сприятливий для виноградарства, і вже в епоху середньовіччя тут вирубували ліси, щоб засадити звільнені земельні ділянки лозою. Вперше місцеве вино згадується в 1417 році. Виноград збагатив Середнє, зробив його одним з найзаможніших поселень краю. Син власника Середнього Іштвана Добо в XVI столітті розширив винні підвали за допомого праці полонених турків. За легендою, полонених турків так жорстоко експлуатували на цих роботах, що всі вони загинули. Ще довго місцеві жителі називали середнянські подвали не інакше як «турецькі».
Зараз загальна довжина Середнянських підвалів становить майже 4 км. В XVII столітті середнянські вина навіть експортувались в Західну Європу.
Краєзнавчий є найбільшим музеєм Закарпатської області. Музей засновано 20.06.1945 року. Тоді він називався Народний музей Закарпатської України і розміщувався у 17 кімнатах колишнього жупанату. До складу музею входили відділи етнографії, природи і соцбудівництва. В червні 1946 року Народний музей реорганізували в історико-краєзнавчий та перенесли до Ужгородської фортеці в березні-квітні 1947 року. В той час тут нараховувалось 10000 експонатів. Сьогодні тут зібрано понад 133000 експонатів.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Міжгір’я з 1415 року до 1953 року мало назву Волове. В Міжгір’ї мешкає 9421 житель. Селище розташоване у долині річки Ріки. Тут пролягають автомобільні дороги Хуст-Долина і Воловець-Міжгір’я. Відстань до найближчої залізничної станції Воловець – 32 кілометри.
Сьогодні Міжгір’я – один з туристичних центрів регіону. Тут починаються пішохідні маршрути, обладнана лижна траса, працюють санаторії, готелі і турбази.
Фортецю Канків вперше було згадано в угорській хроніці «Діяння угорців». В цьому історичному джерелі стверджують, що ще в IX столітті на місці фортеці було слов’янське городище, а вже через двісті років на його місці угорці збудували укріплення з метою захисту кордону королівства і торгівельного «соляного шляху».
Ще коли замок був дерев’яним, його зруйнувало нашестя хана Батия в 1240 р. В 1262 р. – фортецю відбудовано. Тут був центр Угочанської жупи, яка була найменшою за площею в Угорському королівстві.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
