Окремі обряди і звичаї виконувались при закладці нижнього вінця зрубу – підвалини (“засновини”, “зав’язини”). На всій території Закарпаття поширеним був звичай класти у зв’язку кутів гроші, щоб житло було багатим і в достатках. Найчастіше цей обряд виконував головний майстер, який знімав шапку і примовляв при цьому: “Щоб цю хату ніколи не оставляли гроші і другі блага”.
В деяких селах на «зав’язини» селяни запрошували священика, який на місці, призначеному на будівлю, «відправляв молитви». Після цього майстер разом з присутніми рідними, близькими сусідами і знайомими клав поздовжні підвалини, потім закладав на них у вирубані карби поперечні. Перед зав’язуванням підвалин він брав від ґазди викуп — «кварту чи півкварти горілки», «затинав» підвалини «на все добре» — як для людей, так і для худоби. Після «затинання» підвалин майстер кидав сокиру на землю і разом з людьми закладав поперечні підвалини.
Як обереги від нечистої сили клали у зв’язку нижнього вінця також “свячену” воду, “свячену” пшеницю, а в селах Рахівщини (Ясіня, Лазещина, Чорна Тиса, Стебний, Кевелів) – овечу шерсть (“щоб вівці велися”). У цих же селах, а також в селах Кальник, Шкуратівці, Кузьмино, Медведівці Мукачівського району по кутах клали зубки “свяченого” часнику та шкарлупу з яєць.
Щоб мешканці хати були здоровими, життєрадісними, щасливими, в деяких районах (Іршавський, Мукачівський) в кути клали бите скло, бо воно не гниє і не розкладається. Скло також відганяє нечисті духи. Бите скло як символ щастя відоме багатьом народам.
У селах Іршавського (Білки, Імстичево, Осій) району ті, що хотіли мати багаточисельну сім’ю або багато дівчат, у зв’язку кутів клали гребінь. Гребінь клали також при зведенні господарських будівель (хлівів), щоб розплоджувалась худоба і народжувались, насамперед, самки.
Часто у зв’язку кутів клали ладан, проскуру (“дару”). Обов’язковим було вирізування хрестів як оберегів на зв’язках кутів нижнього вінця або хреста в одному з кутів.
В с. Новоселиця Міжгірського р-ну Закарпатської обл. існував звичай – всі поздовжні і поперечні трами закладати одночасно, після зав’язування їх не можна було розв’язувати, бо в хаті, побудованій на розв’язаних трамах, «не велося», «не було щастя», «всі зачинання не докінчувались». У кожному куту хати в карби, «де трам на трамі» спирався, клали різні речі, виходячи з повір’я, що вони принесуть в хату добро.
На Гуцульщині коли старший майстер перший раз зарубував на хрест, то всі уважно прислухалися, якщо відгукувалась маржина (худоба), то це було доброю ознакою. Якщо заспівав (“запіяв”) півень, то це був знак на вогонь, тоді підвалинний вінець відсували на інше місце або рубали півня і клали під основу хати як будівничу жертву.
Спостерігали також, куди впаде перша тріска, якщо всередину хати, то добро буде триматись хати. А якщо тріска падала назовні, то це був недобрий знак і потрібно тоді було цю тріску “викупити у майстра, зробити з неї хрестика і закопати в почесному місці (місце, де має бути стіл і почесний кут).
Після закладання підвалин господар частував майстрів і їх помічників. У давнішні часи гостину робили на передній підвалині, а з кінця XIX – початку XX ст. – на столі, який ґазда ставив посередині майбутньої хати. За народним повір’ям, чим щедріша гостина, тим більше достатку буде в оселі, і “худібка буде вестися, і діти будуть здорові”.
На «засноване» господар запрошував сусідів, які приносили з собою «калач» хліба, зерно, муку. Дехто із запрошених залишався на толоці один день або й більше. Коли сусіди розходились по своїх хатах, майстри брались до укладання стін нової хати.
Відео
Фото
-
За народним повір’ям, чим щедріша гостина, тим більше достатку -
Обряди і звичаї -
Обереги від нечистої сили
