За традиційним звичаєм, хату починали будувати в час «повного місяця», щоб у ній був достаток – «було всього повно». Цей звичай сягає своїм корінням давніх часів, коли сонце, місяць і зірки вважались божествами. Він був поширений серед усіх слов’янських народів.
Не починали будівництво хати у важкі і святкові дні (понеділок, середа, п’ятниця, неділя). Найкращими днями для цього вважались вівторок і четвер.
Після того, як на всіх деревах були обрубані гілки, ґазда збирав толоку для звезення їх додому. Влітку возили дерево па передній частині воза (передку), а взимку на санях (“ґринджолах”, “ґерджелах”). При цьому дотримувались звичаю, що нижня частина дерева (“відземок”) має бути спереду воза чи саней, а верхня – позаду, в іншому разі на господаря чатувало б нещастя.
Першим із лісу виїжджав ґазда, який добре знав дорогу, якою найкраще було їхати – щоб не було великих ям і крутих поворотів. Решта виїжджали один за одним на відстані 30-50 м. Така розстановка возів мала на меті можливість надати швидку допомогу – коли, наприклад, обломилось колесо або зірвалось з ланцюга дерево і впало на землю.
Після звезення всього дерева складали його біля будівельної площадки в «штабелі», причому кожний ряд перекладали воринками, щоб між ними вільно проходило повітря для просушування. Зверху такий щабель дерева накривали драницями у вигляді двосхилого даху, а в підгірських околицях – сніпками соломи. Після закінчення цієї роботи господар частував усіх, хто йому допомагав.
Відео
Фото
-
Школа на Закарпатті -
Валило -
Кузня
Error: API requests are being delayed. New posts will not be retrieved for at least 5 minutes.
