Німецькі колоністи з’явились на території сучасного Закарпаття після татаро-монгольської навали, в другій половині XIII століття, за запрошенням угорських королів. Переселенці з Саксонії (угорською – саси) та інших німецьких земель поселялись в передгір’ях і в долині Тиси. Вони відновлювали зруйновані і знелюднені після нашестя міста і села, а також засновували нові: Лампертсас (Берегово), Севлюш (Виноградів), Хуст, Вишк (Вишково), Дойч-ау (Тячів), Солотвино, Сигот (Сигетул-Мармаціей), Довге Поле (Камполунг), з яких два останні тепер знаходяться на території Румунії.
Вільним німецьким поселенцям подарували землі, вони користувались низкою пільг, а також мали самоврядування. Невдовзі німці вже домінували в ремісничому виробництві, а німецькі солекопи принесли з собою новий спосіб видобутку солі і зосередили в своїх руках весь соляний промисел на Мраморощині.
Наступна хвиля німецьких переселенців приходить на Закарпаття з перших десятиліть XVI століття у зв’язку з Реформацією і селянською війною в Німеччині.
Тривала перерва в процесі німецької колонізації настала в другій половині XVI – XVII століттях, після розпаду Угорського королівства, коли територія краю стає ареною протиборства між Габсбургами, Османською імперією та трансільванськими князями.
Австрійські монархи відновили потік німецьких переселенців в регіон після закінчення цих війн, в 1711 році. Нові власники спустошених міжусобицями володінь, зокрема графи Шенборни, запросили селян з Саксонії, Тюрінгії, Франконії, Швабії і Тиролю. В результаті з’явились нові німецькі поселення не тільки в передгір’ї, навколо Мукачева і Берегова, в долині Тиси, але й високо в горах, де колоністи, головним чином з Тиролю, організували вирубку і сплав лісу, випас скота і переробку молоку.
Процес переселення німців тривав аж до XX століття. В 1910 році в шести північно-східних комітатах Угорського королівства в містах проживало 18 500, а в селах – 94 000 німців.
Після розпаду Австро-Угорської імперії (1918 р.), значна частина німців, особливо з міст, виїхали в Австрію і Німеччину.
Культурне життя німців Закарпаття розквітло за часів демократичної Чехословаччини. В 1936 році в регіоні працювали 24 німецькі школи, в яких навчались 2000 учнів.
В часи Другої світової війни закарпатські німці здебільшого підтримували ідеї Гітлера і називали себе «карпато-германцями». Перед приходом в регіон Червоної армії частина німців виїхала на Захід разом з відступаючими фашистами. Ті хто залишився були позбавлені радянською владою громадянських прав. Всі чоловіки німецької національності у віці від 18 до 55 років підлягали мобілізації. У відповідності з розпорядженням НКВС німці цілими сім’ями були депортовані на відновлювальні роботи на східну Україну і до Сибіру. Ті ж з них, хто пережив жахи репресій, змогли напівлегально повернутись на Закарпаття тільки після 1955 року, а легалізацію отримали в 1959 році. В той час в області їх нараховувалось 4230 чоловік. Не дивно, що в період «хрущовської відлиги» почався систематичний виїзд закарпатських німців в Німеччину і Австрію. В 1993 році на Закарпатті їх залишалось лише біля 3000 чоловік.
Сьогодні свідченням присутності німців на Закарпатті є назви вулиці Швабської в Ужгороді, пригороду Рахова – Ципсерей (від назви міста Спиш, по-німецьки – Zips) і таблички з німецькими назвами сіл Кеннігсфельд (Усть-Чорна) і Дойче Мокра (Німецька Мокра). В селах Шенборн і Павшино (Пушинг) ви ще зустрінете стареньких бабусь, які заспівають вам на швабському діалекті пісні про красу нашого краю.
Відео
Фото
-
Усть Чорна -
Село Шенборн -
Павшино
Error: API requests are being delayed. New posts will not be retrieved for at least 5 minutes.
