Івана Купала – це свято літнього сонцестояння, що тепер співпадає з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. За новим стилем – це 7-го липня.
Християнство на Закарпатті з’явилось ще в I столітті нашої ери. Воно проникло сюди разом з торгівлею з Риму, а згодом і Візантії. Могили з візантійськими хрестами вказують на те, що білі хорвати вже в часи правління аварів в VII-VIII століттях не тільки знали християнство, але й притримувались його традицій.
В історичних джерелах, Купало характеризується як язичницький бог земних плодів.
Вагому роль у святкуванні Івана Купала відігравав вогонь. На це свято майже завжди і всюди запалювали величезні вогнища.
В Закарпатті найменше зберігся загальнослов’янський звичай запалювання купальських вогнів серед гуцулів. Зате своєрідним рудиментом їх – виступав звичай «бити папороть». Напередодні купальського дня гуцули збирали папороть в купи і спалювали.
Купальські багаття часто запалювали від вогню добутого тертям або кресанням, який ще називали “живим”.
Бойки і лемки називали купальський вогонь – «суботкою».
На думку Б. О. Рибакова первісне значення цієї назви – зібрання народу на язичницьке святкування (“собор”, “собраніє”).
Крім того, він вважає, що так само пояснюється слово «купало», яке походить від слів вкупі, купно, совокупно.
Micце для розпалювання купальського вогню обиралось, зазвичай, на околиці села.
На Лемківщині, зокрема, вогні палили за селом, на пагорбку нижнього або вишнього кінця села. Дівчата несли з собою минулорічне купальне зілля, яке кидали у вогонь.
В Закарпатті, для розпалювання купальських вогнів, як правило використовували солому та старі, непотрібні речі.
Лемки та бойки, з метою запалити «cобітку», надавали перевагу гілкам хвойних дерев. Заготовляли їх за п’ять днів до святкувань, щоб вони висохли i палали високим i чистим полум’ям.
У деяких селах зберігся звичай красти деревину для розпалювання купальського вогню. Це звичай уходить в далекі первісні часи, коли у людей не існувало приватної власності і все належало громаді.
Свято Купала в усі часи було одним з наймасовіших. На нього приходили майже всі селяни. Відсутність когось строго засуджувалась. Таких людей, які відбились від колективу, проклинали, їм погрожували. Першочерговим об’єктом погроз виступали жінки і молоді дівчата. Пов’язано це з вірою в оплодотворюючу властивості купальського вогню.
Святкування Івана Купала супроводжувалось перестрибуванням через багаття. Ця традиція пов’язана з вірою в очищувальну силу купальського вогню.
Також існували звичаї переносити над вогнем дітей, спалювати в ньому одяг, тощо.
Наші предки вірили, що купальський вогонь позитивно впливав ще й на тварин. Особливо сильними ці вірування були в гірських районах Закарпаття, яке переважно займалося тваринництвом.
Вважалося, що чари і магія можуть найкраще діють на голу людину. Стрибання через купальське багаття голяком вважалось найефективнішим способом контакту з купальським вогнем, з метою взяти від нього максимум життєвої енергії.
Відео
Фото
Error: API requests are being delayed. New posts will not be retrieved for at least 5 minutes.
