Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
На межі Іршавського та Міжгірського районів Закарпатськох області на горі між селами Бронька і Суха збереглися руїни середньовічного замку, який було побудовано ще в 1273 році. До нашого часу від фортеці збереглося лише декілька великих каменів і залишки валів на вершині гори. До залишків фортеці, які розташовані неподалік від броньківського лісництва, веде стара дорога, яка відгалужується від головної дороги поблизу мосту
Закарпаття – багатонаціональний край, тому його кулінарні традиції вражають різноманіттям: кожний народ, який жив на цій щедрій землі, залишив нащадкам декілька популярних рецептів. Однак найсильнішим був і залишається вплив угорської кухні. Взимку добряче може зігріти боб-гуляш – традиційний угорський гарячий суп з квасолі.
По композиції це класичний бойківський триверхий храм з п’ятьма заломами над бабинцем і навою та чотирма над вівтарем. Можна без перебільшення сказати, що це був найбільш досконалий тип бойківського храмового зодчества в Закарпатті.
Спочатку на місці Хустського замку було дерев’яне укріплення. Згодом, за наказом угорських королів твердиню перебудували і зробили кам’яною. Ця реконструкція зайняла ціле століття з 1090 по 1191 роки. Сьогодні залишки фортеці ледве проглядаються крізь дерева. В середні ж віки Хустський замок був відомий як неприступна твердиня.
