Огляд пам’яток Хуста варто розпочати з храму святої Єлизавети, який розташований на перехресті вулиць Конституції і Карпатської Січі. Реформатська церква XIII-XIV століть складається з трьох частин: самостійної башти, нефу і органічно об’єднаної з ними апсиди. Стіни храму оздоблені готичними вікнами. В ході реставрації 2005 року всередині храму знайшли цікаві фрески XV століття, які зображують рицарів в обладунках. Схожий костел XIII-XIV століть зберігся в селі Вишково Хустського району.
Дийдівське озеро – це залишок болота Чорний Мочар, на місці колишнього піщаного кар’єру. Назва походить від села Дийда (колишня назва – Дідове), яке знаходиться в декількох кілометрах на захід від Берегова. Старожили запевняють, що в озері живе величезний чорний змій з довгою шиєю і товстим тулубом. Відштовхуючись від цього опису можна зробити припущення, що дийдівське чудовище є родичем всесвітньо відомого монстра з шотландського озера Лох-Несс. Зі слів місцевих мешканців раніше під час нічних купань на озері часто безслідно зникали люди, і ці жертви приписували таємничому змію. Однак, в останні роки не було зафіксовано жодного подібного випадку.
Влітку озеро Дийда є улюбленим місцем відпочинку для закарпатців і гостей краю. На озері створено центр парусного спорту, діють кафе і медичний пункт.
Бурі ведмеді в Українських Карпатах здебільшого мешкають в старих гірських лісах, які становлять 70% всього карпатського лісу. Важливою потребою для існування бурого ведмедя є наявність в лісі густого чагарникового ярусу, вітровальних ділянок, ярів, де він має можливість ховатися протягом дня
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
