Єврейське заселення Закарпаття розпочалось ще в XV столітті, але більша частина євреїв переселилась в наш край у XVIII столітті. Вони переїхали сюди з Галичини, де перенаселеність, політичні збурення і постійні гоніння зробили їх життя нестерпним. Закарпаття ж в той час було дуже обезлюдненим внаслідок війни 1703-1711 років і могло прийняти велику кількість переселенців. Вже в 1787 році 6311 євреїв населяли комітати Унг, Берег, Угоча і Мараморош. В першій половині XIX століття імміграція з Галичини проходила в ще більшому масштабі. Подальший ріст міграційних процесів і висока народжуваність призвели до значного приросту єврейського населення. В 1910 році єврейські общини вищезгаданих чотирьох комітатів нараховували 128 791 людину.
Село Жденієво Воловецького району Закарпатської області чудове місце для зимового відпочинку біля підніжжя гори Пікуй. Є одна гірськолижна траса довжиною 800 метрів. Зручна для початківців. Трасу облаштовано бугельним пійомником і ратраком. Працюють дуже професійні інструктори. Є декілька легенд про походження назви села Жденієва.
Бурі ведмеді в Українських Карпатах здебільшого мешкають в старих гірських лісах, які становлять 70% всього карпатського лісу. Важливою потребою для існування бурого ведмедя є наявність в лісі густого чагарникового ярусу, вітровальних ділянок, ярів, де він має можливість ховатися протягом дня
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
Церкву в селі Біласовиця будували скоріш за все ті ж майстри, що й храм в сусідньому селі Котельниця. Але поскільки жодна церковна громада не погоджувалась на пряме повторення вже існуючої церкви, майстри вимушені були проявляти чудеса винахідливості, щоб не повторятись. За словами старожила церківника Михайла Халуса (1921 р. н.), батько і дідусь якого теж були церківниками, храм святого Миколая збудовано майстрами з Лазів Василем Ломаґою та Василем Далекореєм. Храм побудовано в 1890 році.
Правнук Арпада, князь Гейза, прийняв християнство і свого сина Іштвана виховував в християнському дусі, для чого запросив німецьких місіонерів. Дружиною молодого Іштвана стала сестра баварського короля Гізелла (та сама, статуя якої прикрашає будівлю музичного училища в місті Ужгороді).
Іштван I Святий продовжив справу Арпада, консолідувавши угорців в християнську державу.
Село Осій Іршавського району Закарпатської області є популярним місцем для гірськолижного відпочинку. Тут, в урочищі Кам'янка, розташовані дві траси початкового і середнього рівня складності. Вони обладнані бугельним підйомником і ратраком. Вночі траси освітлюються.
Село Ізки знаходиться вздовж дороги з Воловця в Міжгір’я, відразу за селом Пилипець. В ньому проживає трохи більше 800 чоловік. Колись село Пилипець не було окремим населеним пунктом, а являлось складовою частиною Ізок
Спочатку на місці Хустського замку було дерев’яне укріплення. Згодом, за наказом угорських королів твердиню перебудували і зробили кам’яною. Ця реконструкція зайняла ціле століття з 1090 по 1191 роки. Сьогодні залишки фортеці ледве проглядаються крізь дерева. В середні ж віки Хустський замок був відомий як неприступна твердиня.
Закарпаття – багатонаціональний край, тому його кулінарні традиції вражають різноманіттям: кожний народ, який жив на цій щедрій землі, залишив нащадкам декілька популярних рецептів. Однак найсильнішим був і залишається вплив угорської кухні. Взимку добряче може зігріти боб-гуляш – традиційний угорський гарячий суп з квасолі.
Габсбурги – це могутня династія німецьких і австрійських імператорів, іспанських, чеських і угорських королів. Походять Габсбурги з швейцарського Ааргау, а в Австрію вони переселились в кінці XIII століття.
В 1379 році династія Габсбургів розділилась на дві гілки: Альбрехта (Верхня і Нижня Австрія) і Леопольда (інші землі). Гілка Альбрехта отримала корону Священної Римської імперії німецької нації і вперше об’єднала австрійські землі з землями чеської і угорської корони (1437-1457), в тому числі і Закарпаття.
В селі Лисичево Іршавського району (згадується з XIII ст., населення понад 3 тис. жителів) працює єдина в Європі діюча водяна кузня-музей «Гамора» на річці Лисичанці. Ця скромна на перший погляд довга одноповерхова будівля з плетеним парканом – живий шматочок історії. Назва кузні побудованої в першій половині XIX століття на місці старої паперової фабрики графа Телекі, походить від німецького слова Hammer (молот). Закарпатці досі називають великі молоти гамами.
#кузнягамора
