Середнє славиться залишками замку тамплієрів XIII століття. Середнянський замок вважається найсхіднішим форпостом цього могутнього середньовічного ордену і чи не єдиним замком Срібної землі в романському стилі. Тамплієрів, які були не тільки воїнами і монахами, але й підприємливими бізнесменами, в Закарпаття привело біле золото середньовіччя – сіль, якою дуже багаті ці землі. Крім бізнесу тамплієри займались наданням медичної допомоги місцевому населенню. Вони навіть вміли робити хірургічні операції.
Середнє славиться залишками замку тамплієрів XIII століття. Середнянський замок вважається найсхіднішим форпостом цього могутнього середньовічного ордену і чи не єдиним замком Срібної землі в романському стилі. Тамплієрів, які були не тільки воїнами і монахами, але й підприємливими бізнесменами, в Закарпаття привело біле золото середньовіччя – сіль, якою дуже багаті ці землі. Крім бізнесу тамплієри займались наданням медичної допомоги місцевому населенню. Вони навіть вміли робити хірургічні операції.
Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
З Нижнього Студеного в ясний сонячний день можна побачити церкву святого Миколая в селі Верхній Студений, розташована на схилі пагорба. Село Верхній Студений Міжгірського району Закарпатської області знаходиться біля самого Водороздільного хребта. Тут було зафіксовано найнижчу середньорічну температуру в Закарпатті. Дерев’яний храм з ялинових брусів, який тут зберігся, представляє собою найбільш розвинутий тип бойківського храму
Румуни (самоназва – роминь) – це національна меншина, яка проживає на Закарпатті в долинах річок Тиса і Апша, в селах Біла Церква, Середнє Водяне, Водиця-Плеюц, Нижня Апша, Глибокий Поток, Топчино та в селищі Солотвино. Це нащадки пастухів-волохів, які прийшли в Східні Карпати з Балкан ще в XIV столітті. Більшість з них з плином часу асимілювались з русинським населенням, а частина осіла в долині Тиси як вільні поселенці і за прикладом місцевих жителів почали займатись землеробством. В XIV-XVI століттях румуни долини Тиси, як православні, були своєрідним посередником в культурних контактах русинів краю з балканським православ’ям, що задокументовано як закарпатськими літературними пам’ятками того часу, так і настінними розписами дерев’яних храмів Мараморощини. Православ’я утримувало свої позиції в селах з румунським населення аж до середини XVIII століття.
Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
На території самого Ясіня діє 2 бугельні підйомники. Менший з них має довжину метрів та розміщений на горі Костирівка. Траса для гірськолижників в цьому місці має ширину 200 метрів та характеризується маленьким перепадом висоти у розмірі 70 метрів. З центра Ясіня сюди можна дійти пішки лише за 10 хвилин. Пологий спуск цієї траси є дуже зручний для дорослих і дітей, які вперше стають на лижі.
Село Жденієво Воловецького району Закарпатської області чудове місце для зимового відпочинку біля підніжжя гори Пікуй. Є одна гірськолижна траса довжиною 800 метрів. Зручна для початківців. Трасу облаштовано бугельним пійомником і ратраком. Працюють дуже професійні інструктори. Є декілька легенд про походження назви села Жденієва.
Гірськолижні траси в Солочині розташовані між горами Крехая і Тесаник. Довжина спуску становить 1000 метрів, а ширина – 50. Перепад висоти складає понад 200 метрів. Всі три траси ведуть на гору висотою 860 м. Вони облаштовані одним бугельним підйомником довжиною 500 метрів та 2 мультиліфтами довжиною 300 та 400 метрів. Облаштування спусків здійснюється за допомогою ратраку.
Григір Пинтя (Пинтя Хоробрий) народився в румунському селі Мегоаж 25 лютого 1670 року. Походив з шляхетського румунського роду. Ще в молоді роки виступав проти австрійського панування. Мав чудову освіту, володів кількома мовами, об’їздив всю Європу, служив австрійським вояком. Що саме стало причиною того, що Закарпатський Робін Гуд покинув військо і вдався до грабунків невідомо. Мабуть, це трапилось через конфлікти із місцевими панами.
#пинтя
