Село є відомим бальнеологічним курортом республіканського значення. Лікувати людей місцевою мінеральною водою розпочали ще в кінці XVIII століття.
Сойми, де сходяться дві дороги до Міжгір’я, а Рипинка зливається зі своєю старшою сестрою Рікою. Саме від «соімення» (злиття) двох річок і походить назва села
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
Село Осій Іршавського району Закарпатської області є популярним місцем для гірськолижного відпочинку. Тут, в урочищі Кам'янка, розташовані дві траси початкового і середнього рівня складності. Вони обладнані бугельним підйомником і ратраком. Вночі траси освітлюються.
Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
В 1872 році через Воловець було прокладено залізницю, що дало поштовх для подальшого бурхливого розвитку селища. З 1957 року Воловець отримав статус селища міського типу і районного центру. За роки радянської влади тут були побудовані адміністративні будівлі, вузол зв’язку, Будинок культури, турбаза «Плай», торговий комплекс.
Сьогодні Воловець один з туристичних центрів Закарпаття. Звідси починаються маршрути по Боржавським полонинам.
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
Вперше споруди оборонного призначення з’явились в Закарпатській області ще в бронзовому віці. Тоді вони представляли собою городища, оточені земляними валами і ровами (Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево), Боржавське (Вари). Найдосконаліший різновид оборонних споруд середньовіччя в Закарпатті представляють замки XI-XVIII століть.
Дослідники виділяють два види фортець. Перший був призначений для нагляду за навколишніми землями і отримання данини з них, а також для постійних нападів. Це Мукачівський, Квасовський, Бронецький, Невиицький замки. Другий тип – замок-охоронець підвладних територій: Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський.
Посеред смарагдових Карпат, поблизу села Пилипець біля підніжжя гори Гимба, розкинувся чарівний водоспад Шипіт, який відносять до одного з семи чудес української природи
Реабілітаційний центр бурих ведмедів «Синевир» – це величезна, екологічно чиста територія площею понад 12 га. Вона огороджена парканом, який знаходиться під електричною напругою. Національний природний парк «Синевир» не випадково було обрано для будівництва такого центру. Його природно-кліматичні умови та місце розташування повністю відповідають потребам бурих ведмедів. У верхній частині центру встановлено 6 кліток та 2 секції для утримання ведмедів з різним віком та станом здоров’я. Тут також розташовані басейни і барлоги. Туристи мають можливість спостерігати за клишоногими через спеціальні сітки і огорожі.
На території Ужгородщини є багато унікальних пам’яток садово-паркового мистецтва, створених знатними угорськими родинами: Ужгород – парк Лаудона, парк Підзамковий; Невицьке – парк Вагнера; Великі Лази – парк Плотені; Чертеж – парк 1848 року.
В районі росте понад 300 видів екзотичних рослин, особливо хочеться виділити японську сакуру, кипарисовики, гімалайські сосни, павлонію, магнолію.
