В селі Лисичево Іршавського району (згадується з XIII ст., населення понад 3 тис. жителів) працює єдина в Європі діюча водяна кузня-музей «Гамора» на річці Лисичанці. Ця скромна на перший погляд довга одноповерхова будівля з плетеним парканом – живий шматочок історії. Назва кузні побудованої в першій половині XIX століття на місці старої паперової фабрики графа Телекі, походить від німецького слова Hammer (молот). Закарпатці досі називають великі молоти гамами.
#кузнягамора
Прогулянку по Виноградову варто почати з його центру, де в скверику між вулицями Миру і Шевченка знаходиться величний Вознесенський костел XV-XVI століть. В XVI столітті костел перебував в епіцентрі протистояння протестантів і католиків. Храм переходив з рук в руки і неодноразово руйнувався допоки ним остаточно не заволоділи католики в 1690 році. Пізніше храм знову було зруйновано, цього разу вогнем, коли в серпні 1717 року Виноградів на два дні захопили кримські татари. Згодом, в 1748 році за кошти єпископа Егера Баркоці костел було відбудовано та передано католицькій общині міста. На фасаді церкви зберігся барельєф гербу цього єпископа. Ще одна перебудова костелу мала місце в 1889 році. В архітектурі храму простежуються елементи романського і готичного стилів з переважанням останнього.
Екскурсію варто продовжити до руїн замку Канков ...
Більше в блозі
Румуни (самоназва – роминь) – це національна меншина, яка проживає на Закарпатті в долинах річок Тиса і Апша, в селах Біла Церква, Середнє Водяне, Водиця-Плеюц, Нижня Апша, Глибокий Поток, Топчино та в селищі Солотвино. Це нащадки пастухів-волохів, які прийшли в Східні Карпати з Балкан ще в XIV столітті. Більшість з них з плином часу асимілювались з русинським населенням, а частина осіла в долині Тиси як вільні поселенці і за прикладом місцевих жителів почали займатись землеробством. В XIV-XVI століттях румуни долини Тиси, як православні, були своєрідним посередником в культурних контактах русинів краю з балканським православ’ям, що задокументовано як закарпатськими літературними пам’ятками того часу, так і настінними розписами дерев’яних храмів Мараморощини. Православ’я утримувало свої позиції в селах з румунським населення аж до середини XVIII століття.
Габсбурги – це могутня династія німецьких і австрійських імператорів, іспанських, чеських і угорських королів. Походять Габсбурги з швейцарського Ааргау, а в Австрію вони переселились в кінці XIII століття.
В 1379 році династія Габсбургів розділилась на дві гілки: Альбрехта (Верхня і Нижня Австрія) і Леопольда (інші землі). Гілка Альбрехта отримала корону Священної Римської імперії німецької нації і вперше об’єднала австрійські землі з землями чеської і угорської корони (1437-1457), в тому числі і Закарпаття.
Особливо полюбляють тут відпочивати любителі гірських лиж. В Кобилецькій Поляні діють дві гірськолижні траси шириною 100 метрів, завдовжки 500 та 800 метрів, та перепадом висоти 50 та 80 метрів відповідно. Вони розміщуються на території курортного комплексу "Трембіта".
У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.
В Закарпатті, серед неприступних скель Свидівця і Гуцульських Альп, зростає чарівна квітка едельвейс, яку в народі називають шовкова косиця, тобто шовкова квітка. Латинська назва квітки Leontopodium alpinum походить від грецьких слів leon – лев і podion – лапка, оскільки зовнішній вигляд суцвіття цієї рослини нагадує левину лапу.
#квіткаедельвейсу
Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.
Село є відомим бальнеологічним курортом республіканського значення. Лікувати людей місцевою мінеральною водою розпочали ще в кінці XVIII століття.
Сойми, де сходяться дві дороги до Міжгір’я, а Рипинка зливається зі своєю старшою сестрою Рікою. Саме від «соімення» (злиття) двох річок і походить назва села
В центрі села, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі смерекових брусів в стилі мараморошської готики. В цьому храмі збереглися твори художньої різьби XVIII століття і темперного живопису XVII століття. Нажаль дах храму вкрито бляшаним покриттям.
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
