Саме поблизу Голубиного в 1878 році графи Шенборни почали добувати воду з джерел «Маргіт», «Луга-Ержебет» і «Паннонія-Жофія». В ті часи за допомогою цієї води лікували захворювання верхніх дихальних шляхів, кишківника, нирок і жовчного міхура, а також цукровий діабет.
В селі Лисичево Іршавського району (згадується з XIII ст., населення понад 3 тис. жителів) працює єдина в Європі діюча водяна кузня-музей «Гамора» на річці Лисичанці. Ця скромна на перший погляд довга одноповерхова будівля з плетеним парканом – живий шматочок історії. Назва кузні побудованої в першій половині XIX століття на місці старої паперової фабрики графа Телекі, походить від німецького слова Hammer (молот). Закарпатці досі називають великі молоти гамами.
#кузнягамора
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.
В Закарпатті, серед неприступних скель Свидівця і Гуцульських Альп, зростає чарівна квітка едельвейс, яку в народі називають шовкова косиця, тобто шовкова квітка. Латинська назва квітки Leontopodium alpinum походить від грецьких слів leon – лев і podion – лапка, оскільки зовнішній вигляд суцвіття цієї рослини нагадує левину лапу.
#квіткаедельвейсу
Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.
Село є відомим бальнеологічним курортом республіканського значення. Лікувати людей місцевою мінеральною водою розпочали ще в кінці XVIII століття.
Сойми, де сходяться дві дороги до Міжгір’я, а Рипинка зливається зі своєю старшою сестрою Рікою. Саме від «соімення» (злиття) двох річок і походить назва села
В центрі села, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі смерекових брусів в стилі мараморошської готики. В цьому храмі збереглися твори художньої різьби XVIII століття і темперного живопису XVII століття. Нажаль дах храму вкрито бляшаним покриттям.
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
