Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
Під час Другої світової війни угорський уряд в північно-східних Карпатах побудував військову оборонну лінію – Лінію Арпада. Вона складалася з декількох поясів. Перший – в Прикарпатті, для захисту підступів до головного Карпатського вододільного хребта
Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.
Фортецю Канків вперше було згадано в угорській хроніці «Діяння угорців». В цьому історичному джерелі стверджують, що ще в IX столітті на місці фортеці було слов’янське городище, а вже через двісті років на його місці угорці збудували укріплення з метою захисту кордону королівства і торгівельного «соляного шляху».
Ще коли замок був дерев’яним, його зруйнувало нашестя хана Батия в 1240 р. В 1262 р. – фортецю відбудовано. Тут був центр Угочанської жупи, яка була найменшою за площею в Угорському королівстві.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Ханука – це єврейське свято вогнів, свято свічок, які запалюють юдеї всього світу на честь чуда, яке сталося при освяченні храму після перемоги війська Маккавея над армією царя Антіоха в 164 році до н. е. За переказами, увійшовши в зруйнований, спаплюжений храм в Єрусалимі, євреї знайшли маленький глечик з маслом, якого було достатньо для підтримання вогню лише протягом одного дня. Проте дивним чином вогонь у золотій храмовій менорі горів цілих вісім днів. Саме стільки, скільки було потрібно для приготування нового, очищеного і освяченого масла. З тих часів трепетне світло свічок, чудові аромати, віра в чудеса приносять в кожен єврейський будинок свято і нагадують про мужність і героїзм предків єврейського народу.
Перші письмові згадки про Торунь знаходимо в документах першої половини XVII століття. Торунська церква Введення Пресвятої Богородиці, збудована зі смереки 1809 року, настільки подібна до присліпської церкви, звичайно, не повторюючи її, що напрошується думка про спільних авторів обох храмів.
Село Солочин Свалявського району вперше згадується в 1430 році. Населення села 1250 жителів. Розкинулось воно поміж гір Крехая і Тесаник. Назва села натякає на солончаковий ґрунт, багатий мінеральними водами. Поблизу села діє понад півтора десятки джерел. Наприклад, біля підніжжя гори Тесаник є сірководневе джерело, а в урочищі Біласовиця – джерело «Вовків квас», названий на честь прізвища власника цього джерела в австро-угорський період, коли місцевою водою торгували по всій імперії.
Саме поблизу Голубиного в 1878 році графи Шенборни почали добувати воду з джерел «Маргіт», «Луга-Ержебет» і «Паннонія-Жофія». В ті часи за допомогою цієї води лікували захворювання верхніх дихальних шляхів, кишківника, нирок і жовчного міхура, а також цукровий діабет.
