Вперше назва села Чорноголова Великоберезнянського району Закарпатської області зустрічається в письмових джерелах в 1552 році. В цьому селі розташовано пам’ятник дерев’яної архітектури, зовсім відмінний від тих, які є в сусідніх селах північно-східної частини Закарпаття (GPS: 48.852586, 22.607592). Він є яскравим відображенням барочного архітектурного стилю.
Храм в Чорноголові свідчить про вплив кам’яного церковного зодчества на дерев’яну церковну архітектуру.
Храм святого Миколая, споруджено в XVII столітті і докорінно реконструйовано в 1794 році. Спочатку церква була збудована з ялини триверхою, у бойківському або, ймовірно у лемківському стилі. Після перебудови 1794 року, яка відбулась за священництва Василя Івашковича, храм набув сучасного барокового виду. Перебудовою храму керував майстер Матій Химич, який походив з села Лучки. Це підтверджує напис на одвірку. Докорінна реконструкція храму завершилась 2 червня 1794 року. З тих пір Миколаївська церква в Чорноголові представляє собою класичний тип лемківських храмів.
Форма лемківських храмів розвивалась в напрямку їх зближення з кам’яними храмами західного типу, при цьому процес проходив як спонтанно, так і наказним шляхом, під тиском церковної адміністрації. В храмах лемківського типу дах ставав двоскатним, суцільним, над вівтарною частиною встановлювалася тільки декоративна маківка. Над всією будівлею домінує декоративна башта-дзвіниця барочної форми.
Після перебудови Миколаївський храм набув базиликової форми з високою барочною дзвіницею. Майстру вдалось органічно втілити в старих формах дерев’яної церковної архітектури стиль бароко. Цей стиль в Миколаївський церкві найбільше проявляється ззовні в декоративних формах і в заокругленні архітектурних деталей башти.
В інтер’єрі храму зберегли поділ на три простори, а під двоскатним дахом залишилося опасання, широкий скат якого, що спирається на різьблені стовпці, створює галерею – “турнац” з трьох сторін.
Вікна церква є унікальним явищем. Причому збереглися не тільки архаїчні віконні рами, але й скло в шибках вікон є переважно стародавнім, особливо у вівтарній частині храму.
У наві храму зберігся автентичний іконостас, який було створено ще у XVIII столітті. Поруч з храмом розташована мініатюрна одноярусна дзвіниця, яка простотою своєї форми підсилює враження від унікальної церкви. Паркан навколо церкви дротяний, але до наших днів збереглися стародавні дерев’яні ворота.