Вперше споруди оборонного призначення з’явились в Закарпатській області ще в бронзовому віці. Тоді вони представляли собою городища, оточені земляними валами і ровами (Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево), Боржавське (Вари). Найдосконаліший різновид оборонних споруд середньовіччя в Закарпатті представляють замки XI-XVIII століть.
Дослідники виділяють два види фортець. Перший був призначений для нагляду за навколишніми землями і отримання данини з них, а також для постійних нападів. Це Мукачівський, Квасовський, Бронецький, Невиицький замки. Другий тип – замок-охоронець підвладних територій: Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський.
Протягом 1960-70-х років з сіл Закарпатської області на територію музею було переміщено два десятки дерев’яних будівель XVIII-XX століть. Це один з перших музеїв розташованих під відкритим небом або скансенів в Україні. Він розпочав свою роботу 27 червня 1970 року. Музей розміщено не тільки як “виставку досягнень” народної архітектури Закарпаття, але й як маленьке самостійне село.
На території Ужгородщини є багато унікальних пам’яток садово-паркового мистецтва, створених знатними угорськими родинами: Ужгород – парк Лаудона, парк Підзамковий; Невицьке – парк Вагнера; Великі Лази – парк Плотені; Чертеж – парк 1848 року.
В районі росте понад 300 видів екзотичних рослин, особливо хочеться виділити японську сакуру, кипарисовики, гімалайські сосни, павлонію, магнолію.
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
