Міжгір’я з 1415 року до 1953 року мало назву Волове. В Міжгір’ї мешкає 9421 житель. Селище розташоване у долині річки Ріки. Тут пролягають автомобільні дороги Хуст-Долина і Воловець-Міжгір’я. Відстань до найближчої залізничної станції Воловець – 32 кілометри.
Сьогодні Міжгір’я – один з туристичних центрів регіону. Тут починаються пішохідні маршрути, обладнана лижна траса, працюють санаторії, готелі і турбази.
В 1981 році в Ужгороді був заснований музей видатного Закарпатського художника Федора Манайла.
Увійшовши до музею туристи зможуть відчути своєрідний багатогранний талант художника, ознайомитись з працями, які він залишив після себе. Його творча спадщина дуже різноманітна: живопис, графіка, декорації, книжкові мініатюри тощо. Більшість його праць присвячено рідному краю. Їх називають справжньою енциклопедією Верховини. Митець також займався вирощуванням декоративних диньок, які він перетворював на твори мистецтва. Він наносив на них різноманітні візерунки поки вони ще росли. Загалом у фондах музею зберігається понад дві тисячі експонатів.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
