Дийдівське озеро – це залишок болота Чорний Мочар, на місці колишнього піщаного кар’єру. Назва походить від села Дийда (колишня назва – Дідове), яке знаходиться в декількох кілометрах на захід від Берегова. Старожили запевняють, що в озері живе величезний чорний змій з довгою шиєю і товстим тулубом. Відштовхуючись від цього опису можна зробити припущення, що дийдівське чудовище є родичем всесвітньо відомого монстра з шотландського озера Лох-Несс. Зі слів місцевих мешканців раніше під час нічних купань на озері часто безслідно зникали люди, і ці жертви приписували таємничому змію. Однак, в останні роки не було зафіксовано жодного подібного випадку.
Влітку озеро Дийда є улюбленим місцем відпочинку для закарпатців і гостей краю. На озері створено центр парусного спорту, діють кафе і медичний пункт.
Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.
Реабілітаційний центр бурих ведмедів «Синевир» – це величезна, екологічно чиста територія площею понад 12 га. Вона огороджена парканом, який знаходиться під електричною напругою. Національний природний парк «Синевир» не випадково було обрано для будівництва такого центру. Його природно-кліматичні умови та місце розташування повністю відповідають потребам бурих ведмедів. У верхній частині центру встановлено 6 кліток та 2 секції для утримання ведмедів з різним віком та станом здоров’я. Тут також розташовані басейни і барлоги. Туристи мають можливість спостерігати за клишоногими через спеціальні сітки і огорожі.
Завдяки унікальному клімату Пилипець став відомим гірськолижним курортом. Сніжний покрив в Пилипці ідеальний для катання на гірських лижах. Однак, взимку тут буває дуже холодно (до -30 o С). Гірськолижні траси в Пилипці облаштовані на схилах гір Гимба і Ряпушка. В селі є три великі підйомники: «Затишок», «Боржавські полонини» і «Магура». Найпопулярнішим серед них є «Боржавські полонини» з довжиною аж 1500 метрів та величезним перепадом висоти – 402 метри.
По композиції це класичний бойківський триверхий храм з п’ятьма заломами над бабинцем і навою та чотирма над вівтарем. Можна без перебільшення сказати, що це був найбільш досконалий тип бойківського храмового зодчества в Закарпатті.
В селі Лисичево Іршавського району (згадується з XIII ст., населення понад 3 тис. жителів) працює єдина в Європі діюча водяна кузня-музей «Гамора» на річці Лисичанці. Ця скромна на перший погляд довга одноповерхова будівля з плетеним парканом – живий шматочок історії. Назва кузні побудованої в першій половині XIX століття на місці старої паперової фабрики графа Телекі, походить від німецького слова Hammer (молот). Закарпатці досі називають великі молоти гамами.
#кузнягамора
Ужгородському замку близько 1000 років. Спочатку фортеця була дерев'яною. А стіни навколо побудували в 1653-1658 роках, як раз під час польської навали
Єврейське заселення Закарпаття розпочалось ще в XV столітті, але більша частина євреїв переселилась в наш край у XVIII столітті. Вони переїхали сюди з Галичини, де перенаселеність, політичні збурення і постійні гоніння зробили їх життя нестерпним. Закарпаття ж в той час було дуже обезлюдненим внаслідок війни 1703-1711 років і могло прийняти велику кількість переселенців. Вже в 1787 році 6311 євреїв населяли комітати Унг, Берег, Угоча і Мараморош. В першій половині XIX століття імміграція з Галичини проходила в ще більшому масштабі. Подальший ріст міграційних процесів і висока народжуваність призвели до значного приросту єврейського населення. В 1910 році єврейські общини вищезгаданих чотирьох комітатів нараховували 128 791 людину.
Августин Волошин (1874-1945) – видатний педагог, політичний діяч, президент Карпатської України. Народився 17 березня 1874 року в сім’ї сільського священика в селі Келечин на Міжгірщині. Мабуть саме тому він сам обрав шлях богослов’я і просвіти. Навчався в Ужгородській гімназії, потім на теологічному факультеті Богословської академії. З березня 1897 року він служив капеланом в Ужгороді, в Цегольняньській церкві. Продовжив освіту у Вищій педагогічній школі Будапешту (факультет математики і фізики). Відразу після закінчення навчання почав викладати в Ужгородській учительській семінарії («препарандії»), а з часом – став директором цього закладу.
Місцевий клімат сприятливий для виноградарства, і вже в епоху середньовіччя тут вирубували ліси, щоб засадити звільнені земельні ділянки лозою. Вперше місцеве вино згадується в 1417 році. Виноград збагатив Середнє, зробив його одним з найзаможніших поселень краю. Син власника Середнього Іштвана Добо в XVI столітті розширив винні підвали за допомого праці полонених турків. За легендою, полонених турків так жорстоко експлуатували на цих роботах, що всі вони загинули. Ще довго місцеві жителі називали середнянські подвали не інакше як «турецькі».
Зараз загальна довжина Середнянських підвалів становить майже 4 км. В XVII столітті середнянські вина навіть експортувались в Західну Європу.
Краєзнавчий є найбільшим музеєм Закарпатської області. Музей засновано 20.06.1945 року. Тоді він називався Народний музей Закарпатської України і розміщувався у 17 кімнатах колишнього жупанату. До складу музею входили відділи етнографії, природи і соцбудівництва. В червні 1946 року Народний музей реорганізували в історико-краєзнавчий та перенесли до Ужгородської фортеці в березні-квітні 1947 року. В той час тут нараховувалось 10000 експонатів. Сьогодні тут зібрано понад 133000 експонатів.
Протягом 1960-70-х років з сіл Закарпатської області на територію музею було переміщено два десятки дерев’яних будівель XVIII-XX століть. Це один з перших музеїв розташованих під відкритим небом або скансенів в Україні. Він розпочав свою роботу 27 червня 1970 року. Музей розміщено не тільки як “виставку досягнень” народної архітектури Закарпаття, але й як маленьке самостійне село.
