В XVII столітті володів Ужгородським замком капітан Другет. І була в нього красуня донька. Очі в неї були блакитні наче небо, а волосся кольору яскравого сонця. В ті часи польські війська князя Любомирського немов смерч понеслись по Закарпаттю, підбираючись все ближче до Ужгорода. В місто з таємною місією відправився один з шляхтичів. Невідомо як, але юна донька Другета закохалась в поляка і розповіла йому про всі таємниці замку.
Коли розгніваний батько дізнався про зраду доньки, то відразу ж наказав замурувати її заживо в замкову стіну. З тих пір душа дівчини не знає спокою, білою тінню блукаючи вночі коридорами замку. Її стогін начебто чують вітряними ночами. В народі ж привид дівчини прозвали білою дівою.
В епоху Середньовіччя справді існував звичай замуровувати людей заживо в стіни фортеці – за повір’ям, це посилювало її обороноздатність. Особливо часто замуровували дітей або цнотливих дівчат. Вважалось, що їхні чисті душі захищатимуть замок. Враховуючи той факт, що стіни навколо Ужгородського замку будували в 1653-1658 роках, як раз під час польської навали, хто зна… Можливо ця легенда заснована на реальних подіях. А можливо, схожий на стогін шум звук видає замурована в кут замку бочка або кувшин. Таким способом середньовічні каменярі мстилися замовникам, які погано оплачували їх роботу.
