Середнє славиться залишками замку тамплієрів XIII століття. Середнянський замок вважається найсхіднішим форпостом цього могутнього середньовічного ордену і чи не єдиним замком Срібної землі в романському стилі. Тамплієрів, які були не тільки воїнами і монахами, але й підприємливими бізнесменами, в Закарпаття привело біле золото середньовіччя – сіль, якою дуже багаті ці землі. Крім бізнесу тамплієри займались наданням медичної допомоги місцевому населенню. Вони навіть вміли робити хірургічні операції.
Реабілітаційний центр бурих ведмедів «Синевир» – це величезна, екологічно чиста територія площею понад 12 га. Вона огороджена парканом, який знаходиться під електричною напругою. Національний природний парк «Синевир» не випадково було обрано для будівництва такого центру. Його природно-кліматичні умови та місце розташування повністю відповідають потребам бурих ведмедів. У верхній частині центру встановлено 6 кліток та 2 секції для утримання ведмедів з різним віком та станом здоров’я. Тут також розташовані басейни і барлоги. Туристи мають можливість спостерігати за клишоногими через спеціальні сітки і огорожі.
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
В 1981 році в Ужгороді був заснований музей видатного Закарпатського художника Федора Манайла.
Увійшовши до музею туристи зможуть відчути своєрідний багатогранний талант художника, ознайомитись з працями, які він залишив після себе. Його творча спадщина дуже різноманітна: живопис, графіка, декорації, книжкові мініатюри тощо. Більшість його праць присвячено рідному краю. Їх називають справжньою енциклопедією Верховини. Митець також займався вирощуванням декоративних диньок, які він перетворював на твори мистецтва. Він наносив на них різноманітні візерунки поки вони ще росли. Загалом у фондах музею зберігається понад дві тисячі експонатів.
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.
Володар Невицького замку Упор відбив у герцога Горо наречену і, щоб заспокоїти злість суперника, який взяв фортецю у тривалу облогу, пообіцяв йому: якщо в нього народиться донька, то в 16 років віддасть її заміж за герцога. В Упора народилась донька, а його дружина померла під час пологів. Через 17 років приїхав в Невицьке дідуган Горо. Упор змушений був дотриматись свого слова і погодився на одруження Горо зі своєю донькою. Юна донька Упора, дізнавшись, якого жениха їй обрав батько, у відчаї кинулась з замкової башти вниз і загинула.
