Григір Пинтя (Пинтя Хоробрий) народився в румунському селі Мегоаж 25 лютого 1670 року. Походив з шляхетського румунського роду. Ще в молоді роки виступав проти австрійського панування. Мав чудову освіту, володів кількома мовами, об’їздив всю Європу, служив австрійським вояком. Що саме стало причиною того, що Закарпатський Робін Гуд покинув військо і вдався до грабунків невідомо. Мабуть, це трапилось через конфлікти із місцевими панами.
#пинтя
На території Ужгородщини є багато унікальних пам’яток садово-паркового мистецтва, створених знатними угорськими родинами: Ужгород – парк Лаудона, парк Підзамковий; Невицьке – парк Вагнера; Великі Лази – парк Плотені; Чертеж – парк 1848 року.
В районі росте понад 300 видів екзотичних рослин, особливо хочеться виділити японську сакуру, кипарисовики, гімалайські сосни, павлонію, магнолію.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Богдан – це надзвичайно гарне закарпатське село, яке розташоване біля гір Петрос і Говерла. Довжина гірськолижного спуску в Богдані становить 1500 метрів. Трасу облаштовано бугельним підйомником з ратраком. Сюди варто приїздити любителям лиж з досвідом. Для новачків і любителів гірськолижна траса середньої складності в Богдані не найкращий варіант. Втім вона є хорошим варіантом для професіоналів і досвідчених лижників.
Гірськолижна база "Красія" – улюблене місце відпочинку ужгородців та гостей краю. Розташована в селі Вишка, Великоберезнянського району на відстані 65 кілометрів від Ужгорода.
Закарпаття – багатонаціональний край, тому його кулінарні традиції вражають різноманіттям: кожний народ, який жив на цій щедрій землі, залишив нащадкам декілька популярних рецептів. Однак найсильнішим був і залишається вплив угорської кухні. Взимку добряче може зігріти боб-гуляш – традиційний угорський гарячий суп з квасолі.
Особливо полюбляють тут відпочивати любителі гірських лиж. В Кобилецькій Поляні діють дві гірськолижні траси шириною 100 метрів, завдовжки 500 та 800 метрів, та перепадом висоти 50 та 80 метрів відповідно. Вони розміщуються на території курортного комплексу "Трембіта".
В 1981 році в Ужгороді був заснований музей видатного Закарпатського художника Федора Манайла.
Увійшовши до музею туристи зможуть відчути своєрідний багатогранний талант художника, ознайомитись з працями, які він залишив після себе. Його творча спадщина дуже різноманітна: живопис, графіка, декорації, книжкові мініатюри тощо. Більшість його праць присвячено рідному краю. Їх називають справжньою енциклопедією Верховини. Митець також займався вирощуванням декоративних диньок, які він перетворював на твори мистецтва. Він наносив на них різноманітні візерунки поки вони ще росли. Загалом у фондах музею зберігається понад дві тисячі експонатів.
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.
Володар Невицького замку Упор відбив у герцога Горо наречену і, щоб заспокоїти злість суперника, який взяв фортецю у тривалу облогу, пообіцяв йому: якщо в нього народиться донька, то в 16 років віддасть її заміж за герцога. В Упора народилась донька, а його дружина померла під час пологів. Через 17 років приїхав в Невицьке дідуган Горо. Упор змушений був дотриматись свого слова і погодився на одруження Горо зі своєю донькою. Юна донька Упора, дізнавшись, якого жениха їй обрав батько, у відчаї кинулась з замкової башти вниз і загинула.
