По композиції це класичний бойківський триверхий храм з п’ятьма заломами над бабинцем і навою та чотирма над вівтарем. Можна без перебільшення сказати, що це був найбільш досконалий тип бойківського храмового зодчества в Закарпатті.
Гірськолижні траси в Солочині розташовані між горами Крехая і Тесаник. Довжина спуску становить 1000 метрів, а ширина – 50. Перепад висоти складає понад 200 метрів. Всі три траси ведуть на гору висотою 860 м. Вони облаштовані одним бугельним підйомником довжиною 500 метрів та 2 мультиліфтами довжиною 300 та 400 метрів. Облаштування спусків здійснюється за допомогою ратраку.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Довжина цієї правої притоки Тиси понад 90 кілометрів. В спокійні періоди глибина Тереблі становить лише 0,7-1,5 метри, а після сильних тривалих опадів вона може піднятись до 3-4 метрів. Швидкість течії трохи менше 20 кілометрів на годину. Протікає вона в межах Хустського, Міжгірського і Тячівського районів Закарпатської області
Огляд пам’яток Хуста варто розпочати з храму святої Єлизавети, який розташований на перехресті вулиць Конституції і Карпатської Січі. Реформатська церква XIII-XIV століть складається з трьох частин: самостійної башти, нефу і органічно об’єднаної з ними апсиди. Стіни храму оздоблені готичними вікнами. В ході реставрації 2005 року всередині храму знайшли цікаві фрески XV століття, які зображують рицарів в обладунках. Схожий костел XIII-XIV століть зберігся в селі Вишково Хустського району.
В 1981 році в Ужгороді був заснований музей видатного Закарпатського художника Федора Манайла.
Увійшовши до музею туристи зможуть відчути своєрідний багатогранний талант художника, ознайомитись з працями, які він залишив після себе. Його творча спадщина дуже різноманітна: живопис, графіка, декорації, книжкові мініатюри тощо. Більшість його праць присвячено рідному краю. Їх називають справжньою енциклопедією Верховини. Митець також займався вирощуванням декоративних диньок, які він перетворював на твори мистецтва. Він наносив на них різноманітні візерунки поки вони ще росли. Загалом у фондах музею зберігається понад дві тисячі експонатів.
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.
Володар Невицького замку Упор відбив у герцога Горо наречену і, щоб заспокоїти злість суперника, який взяв фортецю у тривалу облогу, пообіцяв йому: якщо в нього народиться донька, то в 16 років віддасть її заміж за герцога. В Упора народилась донька, а його дружина померла під час пологів. Через 17 років приїхав в Невицьке дідуган Горо. Упор змушений був дотриматись свого слова і погодився на одруження Горо зі своєю донькою. Юна донька Упора, дізнавшись, якого жениха їй обрав батько, у відчаї кинулась з замкової башти вниз і загинула.
