Єврейське заселення Закарпаття розпочалось ще в XV столітті, але більша частина євреїв переселилась в наш край у XVIII столітті. Вони переїхали сюди з Галичини, де перенаселеність, політичні збурення і постійні гоніння зробили їх життя нестерпним. Закарпаття ж в той час було дуже обезлюдненим внаслідок війни 1703-1711 років і могло прийняти велику кількість переселенців. Вже в 1787 році 6311 євреїв населяли комітати Унг, Берег, Угоча і Мараморош. В першій половині XIX століття імміграція з Галичини проходила в ще більшому масштабі. Подальший ріст міграційних процесів і висока народжуваність призвели до значного приросту єврейського населення. В 1910 році єврейські общини вищезгаданих чотирьох комітатів нараховували 128 791 людину.
В 1867 році євреям Австро-Угорщини надали рівні права з їх християнськими сусідами, одночасно вони отримали статус угорців ізраїльської віри, втративши свою національність. Цей закон створив нові можливості для економічного росту, але призвів до розколу всередині єврейської общини. Заможні євреї швидко асимілювались з домінуючою угорською нацією, бажаючи приймати участь в економічних, соціальних і культурних процесах в регіоні. А всі ті, хто продовжував розмовляти на ідиш, виявились на межі бідності.
Закарпаття в ті часи було відоме як «земля шнорерів» із-за великої кількості євреїв, які жили як «шнорери», тобто волоцюги, які збирали милостиню в сусідніх землях. Можна стверджувати, що жебракування було прийнятним і навіть вважалось благородним способом заробляти на прожиття, однак це викликало ворожнечу з боку інших людей, у яких також не було достатніх засобів для власного прожиття.
Економічні контрасти всередині єврейської общини були загострені і релігійними розбіжностями. Бідні закарпатські євреї були головним чином ортодоксами-хасидами, в той час як підприємлива еліта була схильна до реформування і ліберальною.
Приєднання краю до Чехословацької Республіки в 1919 році відкрило нові можливості для євреїв. Держава визнавала права всіх національних меншин, і кожний відкрито міг виражати свою національну приналежність.
Згідно з статистикою, в 1921 році на Закарпатті проживало 93 341 євреїв – 15,4 % від всього населення краю, а всього в Чехословаччині жило 354 342 євреї, тобто кожний четвертий жив на території краю. В 1930 році їх кількість в регіоні зросла до 105 542 чоловік.
Єврейська еліта жила в містах, але більше половини єврейської общини Закарпаття проживали в селах. Їх дерев’яні будинки майже не відрізнялись від будинків сусідів-русинів. Але, як правило, євреї жили в центрі села. Єврейські сім’ї були багатодітними і нараховували в середньому 7-8 чоловік.
Ситуація кардинально змінилась після міжнародної політичної кризи і підписання у вересні 1938 року Мюнхенського договору. Через два місяці, 2 листопада 1938 року, Карпатська Україна втратила 12 % території на користь Угорщини. Повна анексія Закарпаття відбулась в березні 1939 року. Угорським урядом було прийнято низку антисемітських законів, які були тільки першими стадіями Холокосту. На початку 1944 року, за декілька місяців до приходу радянських військ, за лічені дні всі євреї Закарпаття були вивезені в концтабір Аушвіц (Освенцим), де біля 80 % з них загинуло.
Радянська влада експропріювала покинуті синагоги та інші культові споруди євреїв, перетворивши їх в склади, клуби або кінотеатри, які жартома називали «кіногогами». Та невеличка частина євреїв, які зуміли пережити жахіття війни, поступово емігрували в США та Ізраїль. Сьогодні невеличкі общини закарпатських євреїв здебільшого складаються з людей похилого віку.
Закарпатська філармонія 
Закарпатський єврей хліброб 1930-ті роки 
Єврейське кладовище в Ужгороді
