Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Одна з легенд розповідає про заблукав гуцула, який виріши в заночувати на березі Несамовитого. Розклав він багаття і почав готувати вечерю. Коли зачерпнув казанком воду з озера, вибухнув грім і з'явилася кінна упряжка.
З Нижнього Студеного в ясний сонячний день можна побачити церкву святого Миколая в селі Верхній Студений, розташована на схилі пагорба. Село Верхній Студений Міжгірського району Закарпатської області знаходиться біля самого Водороздільного хребта. Тут було зафіксовано найнижчу середньорічну температуру в Закарпатті. Дерев’яний храм з ялинових брусів, який тут зберігся, представляє собою найбільш розвинутий тип бойківського храму
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
По композиції це класичний бойківський триверхий храм з п’ятьма заломами над бабинцем і навою та чотирма над вівтарем. Можна без перебільшення сказати, що це був найбільш досконалий тип бойківського храмового зодчества в Закарпатті.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Ужгородському замку близько 1000 років. Спочатку фортеця була дерев'яною. А стіни навколо побудували в 1653-1658 роках, як раз під час польської навали
