Келечин відомий тим, що саме в ньому народився перший президент Карпатської України Августин Волошин. В селі є меморіальна плита присвячена видатному земляку. Крім того, тут планують звести музей присвячений йому.
Неподалік від села знаходиться унікальне джерело природно-газованої мінеральної води «Келечин». Ця вода використовується при лікуванні серцево-судинної системи, гінекологічних захворювань, органів травлення і навіть променевої хвороби. В світовій класифікації мінеральних вод келечинська немає аналогів. Місцеві жителі називають мінеральні води регіону «буркутами». На основі унікальної мінеральної води в Келечині планують побудувати санаторій.
У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.
На відстані 18 кілометрів від Ясіня розташований популярний гірськолижний курорт Драгобрат. Його внесено в книгу рекордів України як найвищі спортивну споруду країни (висота 1450 метрів). База знаходиться в однойменному урочищі на північно-східному схилі Свидовецького хребта біля підніжжя гори Стіг (1707 метрів) і масиву Близниці (1883 метри), на стику хвойних лісів і альпійської зони. Завдяки унікальному розташуванню при якому гори підковою захищають урочище Драгобрат, тут сформувався унікальний мікроклімат, який є майже ідеальним для катання на гірських лижах. Сезон триває з листопада до травня, а в 1993 році тривав аж до 15 липня.
Саме поблизу Голубиного в 1878 році графи Шенборни почали добувати воду з джерел «Маргіт», «Луга-Ержебет» і «Паннонія-Жофія». В ті часи за допомогою цієї води лікували захворювання верхніх дихальних шляхів, кишківника, нирок і жовчного міхура, а також цукровий діабет.
Вперше споруди оборонного призначення з’явились в Закарпатській області ще в бронзовому віці. Тоді вони представляли собою городища, оточені земляними валами і ровами (Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево), Боржавське (Вари). Найдосконаліший різновид оборонних споруд середньовіччя в Закарпатті представляють замки XI-XVIII століть.
Дослідники виділяють два види фортець. Перший був призначений для нагляду за навколишніми землями і отримання данини з них, а також для постійних нападів. Це Мукачівський, Квасовський, Бронецький, Невиицький замки. Другий тип – замок-охоронець підвладних територій: Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський.
Румуни (самоназва – роминь) – це національна меншина, яка проживає на Закарпатті в долинах річок Тиса і Апша, в селах Біла Церква, Середнє Водяне, Водиця-Плеюц, Нижня Апша, Глибокий Поток, Топчино та в селищі Солотвино. Це нащадки пастухів-волохів, які прийшли в Східні Карпати з Балкан ще в XIV столітті. Більшість з них з плином часу асимілювались з русинським населенням, а частина осіла в долині Тиси як вільні поселенці і за прикладом місцевих жителів почали займатись землеробством. В XIV-XVI століттях румуни долини Тиси, як православні, були своєрідним посередником в культурних контактах русинів краю з балканським православ’ям, що задокументовано як закарпатськими літературними пам’ятками того часу, так і настінними розписами дерев’яних храмів Мараморощини. Православ’я утримувало свої позиції в селах з румунським населення аж до середини XVIII століття.
На межі Іршавського та Міжгірського районів Закарпатськох області на горі між селами Бронька і Суха збереглися руїни середньовічного замку, який було побудовано ще в 1273 році. До нашого часу від фортеці збереглося лише декілька великих каменів і залишки валів на вершині гори. До залишків фортеці, які розташовані неподалік від броньківського лісництва, веде стара дорога, яка відгалужується від головної дороги поблизу мосту
