Окремі заборони і вірування були пов’язані з рубкою дерев. Не можна було вживати для спорудження житла чи господарських будівель деревину з дерев, які виросли на місці, де колись розташовувалась церква, оскільки використання таких призвело б до смерті господаря чи когось з його сім’ї. Не використовували дерево з наростами (омелою), бо у мешканців будуть чиряки і гнійні рани, а також сухостійке дерево, бо мешканці будуть сохнути; непридатним було дерево, звалене бурею, бо його будуть їсти черв’яки, дерево з двома стрижнями (“чоловік з жоною будуть сважатися”), дерево, повалене блискавкою. Закарпатські лемки з села Зарічева ніколи не будували хату з тополі.
Якщо при виборі місця під будівництво поряд із раціональними, перевіреними традиціями дотримувались багатьох містичних вірувань, то вже при підборі будівельного матеріалу, як-то: часу заготовки, якості лісоматеріалів, його збереження, – виходили тільки із перевіреного віками досвіду.
На будівництво хати завжди підбирали найкращий матеріал. Непридатною вважали деревину з дерев, які росли на водою, оскільки вони швидко порохнявіли і розсипались.
Найкращими вважали дерева, які росли поволі, рівно і високо, а їхні кільця були дрібними і тому укладались дуже густо. Такі дерева, за свідченнями старожилів, тверді, як залізо.
В червні, липні, серпні дерева ніколи не рубали, оскільки тоді по деревах кружляють соки, які роблять їх м’якими, крихкими.
Якщо ж в силу різних обставин змушені були рубати дерева весною чи восени, то не відрубували верх з галузками, бо він стягав увесь сік з дерева протягом двох тижнів, і тільки після цього зрізували вершок, облуплювали кору («окоровували»), щоб «черви під нею не множились» і не точили основного стовбура.
На міжгірській Бойківщині, як правило, теж рубали дерево взимку, бо тоді “воно мертве і тому найтвердіше”. За народною традицією, дерево на будову має бути “просте, як свічка”, “чисте, та не круте”, бо лише таке буде добре колотись на дві частини – “плениці” і буде здорове, “як дзвін”. Існувало повір’я, що в хаті, побудованій з такого дерева, всі мешканці будуть стрункі й високі та здорові і ніяке лихо до них не причепиться.
Досвідчений ґазда розрізняв дерева по звуку: якщо вони від удару сокирою “дзвенять” – значить здорові, а коли глухо гудуть – порохнявіють.
Він також знав, що не годиться дерево, в яке вдарив грім, бо в таку хату також вдарить грім і спалить її, а також вивернуте вітром дерево, бо його повалила “нечиста сила”, котра “через нього перейшла б до новозбудованої хати і в ній би погано було жити”.
Таке повір’я мало здорову основу, бо коли в дерево вдарила блискавка чи звалило вітром, то воно повинно було тріснути і не годилось для будівництва.
В селі Тур’я Пасіка ніколи не використовували дерева, які під час зрубування завісились на інші дерева. В селі Тур’я Ремета не використовували дерева, на яких хтось повісився.
Були свої звичаї і при виборі каменів для фундаменту. Лемки ніколи не використовували каміння з доріг, оскільки люди часто проклинали такі камені, коли спотикались об них.
Нещасливим вважалось розпочинати будівництво хати у високосний рік. Рубати дерево найкраще вважалось в “новий” чи “повний” місяць, цього не робили, коли місяць був на ущербі (“старий місяць”).
Всі ці звичаї і традиції містять багато раціональних знань, які отримані завдяки багатовіковому досвіду закарпатців.
Відео
Фото
-
Закарпатська хижина -
План Закарпатської хати -
Хата в оригінальному стані -
Закарпатська корчма
Error: API requests are being delayed. New posts will not be retrieved for at least 5 minutes.
