Посеред смарагдових Карпат, поблизу села Пилипець біля підніжжя гори Гимба, розкинувся чарівний водоспад Шипіт, який відносять до одного з семи чудес української природи
Закарпаття – багатонаціональний край, тому його кулінарні традиції вражають різноманіттям: кожний народ, який жив на цій щедрій землі, залишив нащадкам декілька популярних рецептів. Однак найсильнішим був і залишається вплив угорської кухні. Взимку добряче може зігріти боб-гуляш – традиційний угорський гарячий суп з квасолі.
Озеро Бребенескул. Окрім гарних краєвидів воно славиться ще й тим, що за висотою розташування є найвищим в Україні. Тому щороку мальовниче озеро на висоті майже 2 тисячі метрів.
Завдяки унікальному клімату Пилипець став відомим гірськолижним курортом. Сніжний покрив в Пилипці ідеальний для катання на гірських лижах. Однак, взимку тут буває дуже холодно (до -30 o С). Гірськолижні траси в Пилипці облаштовані на схилах гір Гимба і Ряпушка. В селі є три великі підйомники: «Затишок», «Боржавські полонини» і «Магура». Найпопулярнішим серед них є «Боржавські полонини» з довжиною аж 1500 метрів та величезним перепадом висоти – 402 метри.
Протягом 1960-70-х років з сіл Закарпатської області на територію музею було переміщено два десятки дерев’яних будівель XVIII-XX століть. Це один з перших музеїв розташованих під відкритим небом або скансенів в Україні. Він розпочав свою роботу 27 червня 1970 року. Музей розміщено не тільки як “виставку досягнень” народної архітектури Закарпаття, але й як маленьке самостійне село.
Закарпаття – багатонаціональний край, тому його кулінарні традиції вражають різноманіттям: кожний народ, який жив на цій щедрій землі, залишив нащадкам декілька популярних рецептів. Однак найсильнішим був і залишається вплив угорської кухні. Взимку добряче може зігріти боб-гуляш – традиційний угорський гарячий суп з квасолі.
У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.
В Закарпатті, серед неприступних скель Свидівця і Гуцульських Альп, зростає чарівна квітка едельвейс, яку в народі називають шовкова косиця, тобто шовкова квітка. Латинська назва квітки Leontopodium alpinum походить від грецьких слів leon – лев і podion – лапка, оскільки зовнішній вигляд суцвіття цієї рослини нагадує левину лапу.
#квіткаедельвейсу
Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.
Село є відомим бальнеологічним курортом республіканського значення. Лікувати людей місцевою мінеральною водою розпочали ще в кінці XVIII століття.
Сойми, де сходяться дві дороги до Міжгір’я, а Рипинка зливається зі своєю старшою сестрою Рікою. Саме від «соімення» (злиття) двох річок і походить назва села
В центрі села, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі смерекових брусів в стилі мараморошської готики. В цьому храмі збереглися твори художньої різьби XVIII століття і темперного живопису XVII століття. Нажаль дах храму вкрито бляшаним покриттям.
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
