В історичних писемних джерелах Микуличин вперше згадується в 1412 році. Саме цю дату і вважають роком заснування села. У 2012 році відзначалось 600-річчя цього мальовничого села, а Укрпоштою навіть було випущено на честь цієї події серію марок. Втім, перші люди тут з’явилися ще 40 тисяч років тому, що підтверджується археологічними знахідками.
Протягом століть від часу свого заснування Микуличин був частиною Польського королівства (з 1569 року Речі Посполитої). Місцеве населення піддавалось значним утискам і гнобленню з боку польської шляхти. Це викликало численні повстання місцевих селян. Повстанців називали опришками. Найвідомішим їх ватажком був Олекса Довбуш, який також неодноразово з’являвся зі своїми загонами в самому Микуличині.
Крім сільського господарства у вигляді землеробства і, особливо, тваринництва, мешканці Микуличина забезпечували кінне та в’ючне транспортування купецьких товарів по гірським шляхам в бік Закарпаття. Частенько на ці купецькі каравани нападали карпатські робін гуди – опришки.
В 1772 році Микуличин, після першого поділу Польщі, опинився в складі Австрійської монархії (з 1804 року – Австрійська імперія, з 1867 року – Австро-Угорська імперія). В цей час розпочався активний розвиток села як промислового центру. У 1825 році через село було прокладено шосейну дорогу. Впродовж XIX ст. у Микуличині діяла скляна гута, в якій виробляли листове скло (в кінці XIX ст. це виробництво закрили).
Активно розвивалась деревообробна промисловість. А в 1894 році Микуличин отримав залізничне сполучення, що стало великим поштовхом для його розвитку як низькогірного кліматичного курорту. В селі почали активно будувати пансіонати і санаторії. Потік туристів в Микуличин почав активно зростати. Сюди їхали відпочивальники зі всієї Європи.
У 1889 році в Микуличині побувала молода шотландська письменниця Мері Дауї. Вона була просто в захваті від чарівної місцевої природи, обрядів і одягу місцевих гуцулів. Щоб поділитись своїми враженнями зі світом, вона в 1891 році видала в Лондоні книгу спогадів “Дівчина в Карпатах”.
В 1900-1904 роках для комфорту відпочивальників в Микуличині побудували залізничну станцію. Більшість туристів приїжджали в Микуличин в теплу пору року. Саме тому місцеві їх називали “літниками”. Фактично, це був класичний зелений туризм. В ті далекі часи Микуличин був відомий як жентичний курорт (жентиця – сироватка, надзвичайно корисна для людського організму). Оздоровлення свіжим місцевим молоком і молокопродуктами корів і кіз і в наші дні є популярним серед відпочивальників у Микуличині.
Тож не дивно, що саме в Микуличині був відкритий перший готель в усій Західній Україні. Сталось це у 1901 році завдяки львівському товариству “Народна Гостинниця”, яке для створення готелю взяло в оренду віллу поруч із залізничним вокзалом, яка належала отцю Тадею Галайчуку. Перший двоповерховий готель у Микуличині складався з великої зали, бібліотеки, бару і восьми кімнат.
В 1912 році Микуличин відвідав майбутній престолонаслідник Австро-Угорщини – Карл Франс Йосиф Габсбург. Разом з ним під час візиту була і його дружина – княгиня Зіта з родини Бурбон-Парма. Вони приїхали на запрошення князя Ліхтенштейна, який в ті часи володів частиною Карпатських лісів у цій місцевості. Майбутній цісар подорожував на власному автомобілі і навіть прокатав здивованого місцевого жителя, який ніколи раніше не бачив авто.
Після буремних подій Першої Світової війни і поразки національно-визвольних змагань українців Микуличин увійшов до складу міжвоєнної Польщі. В цей час у 1920-1930-х роках село продовжувало розвиватись як центр зеленого туризму. До послуг туристів в міжвоєнний період в Микуличині діяли три туристичні станції, готель Здіслава Шера, пансіонат “Говерла”, “Дім здоров’я друкарів львівських” і відомий Санаторій львівських академічних шкіл. В останньому на відпочинку щороку перебувала велика кількість студентів та викладачів Львівського університету, Львівської політехніки та викладачів Краківської Ягеллонської академії. Крім відпочинку студенти активно займались збиранням етнографічних матеріалів. У 1938 році поблизу санаторія було встановлено пам’ятник королеві Ядвізі. У лівій руці скульптура тримає макет Краківського Ягеллонського університету, а ось права рука пам’ятника була зруйнована у 1945 році пострілом червоноармійця. Від повного руйнування радянською владою скульптуру врятувала вчителька Анна, яка переконала червоноармійців, що це антична статуя богині Афродити, а не пам’ятник королеві Ядвізі.
Після приходу радянської влади в Микуличині протягом тривалого періоду часу активно діяло підпілля ОУН-УПА, які боролись з радянськими окупантами. В радянські часи в Микуличині продовжувала розвиватись туристична інфраструктура. Так, у 1970-х роках у гарному гуцульському стилі побудували дитячий санаторій Івано-Франківського Університету.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році розвиток туризму в Микуличині ще більше прискорився. Туристична інфраструктура в селі стрімко розвивається і вже перебуває на сучасному європейському рівні.
У 2002 році в Микуличині відкрилась сучасна броварня “Гуцульське”. Тут можна насолодитись смаком чудового місцевого пива, а також завітати до продуктової крамниці з екологічно чистими м’ясо-молочними продуктами.
В 2009 році побудували ще один великий санаторій “Гердан”. З’явилася велика кількість нових приватних садиб і готелів.
