Ужгородському замку близько 1000 років. Спочатку фортеця була дерев'яною. А стіни навколо побудували в 1653-1658 роках, як раз під час польської навали
Дийдівське озеро – це залишок болота Чорний Мочар, на місці колишнього піщаного кар’єру. Назва походить від села Дийда (колишня назва – Дідове), яке знаходиться в декількох кілометрах на захід від Берегова. Старожили запевняють, що в озері живе величезний чорний змій з довгою шиєю і товстим тулубом. Відштовхуючись від цього опису можна зробити припущення, що дийдівське чудовище є родичем всесвітньо відомого монстра з шотландського озера Лох-Несс. Зі слів місцевих мешканців раніше під час нічних купань на озері часто безслідно зникали люди, і ці жертви приписували таємничому змію. Однак, в останні роки не було зафіксовано жодного подібного випадку.
Влітку озеро Дийда є улюбленим місцем відпочинку для закарпатців і гостей краю. На озері створено центр парусного спорту, діють кафе і медичний пункт.
Посеред смарагдових Карпат, поблизу села Пилипець біля підніжжя гори Гимба, розкинувся чарівний водоспад Шипіт, який відносять до одного з семи чудес української природи
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
Прогулянку по Виноградову варто почати з його центру, де в скверику між вулицями Миру і Шевченка знаходиться величний Вознесенський костел XV-XVI століть. В XVI столітті костел перебував в епіцентрі протистояння протестантів і католиків. Храм переходив з рук в руки і неодноразово руйнувався допоки ним остаточно не заволоділи католики в 1690 році. Пізніше храм знову було зруйновано, цього разу вогнем, коли в серпні 1717 року Виноградів на два дні захопили кримські татари. Згодом, в 1748 році за кошти єпископа Егера Баркоці костел було відбудовано та передано католицькій общині міста. На фасаді церкви зберігся барельєф гербу цього єпископа. Ще одна перебудова костелу мала місце в 1889 році. В архітектурі храму простежуються елементи романського і готичного стилів з переважанням останнього.
Екскурсію варто продовжити до руїн замку Канков ...
Більше в блозі
Фортецю Канків вперше було згадано в угорській хроніці «Діяння угорців». В цьому історичному джерелі стверджують, що ще в IX столітті на місці фортеці було слов’янське городище, а вже через двісті років на його місці угорці збудували укріплення з метою захисту кордону королівства і торгівельного «соляного шляху».
Ще коли замок був дерев’яним, його зруйнувало нашестя хана Батия в 1240 р. В 1262 р. – фортецю відбудовано. Тут був центр Угочанської жупи, яка була найменшою за площею в Угорському королівстві.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Ханука – це єврейське свято вогнів, свято свічок, які запалюють юдеї всього світу на честь чуда, яке сталося при освяченні храму після перемоги війська Маккавея над армією царя Антіоха в 164 році до н. е. За переказами, увійшовши в зруйнований, спаплюжений храм в Єрусалимі, євреї знайшли маленький глечик з маслом, якого було достатньо для підтримання вогню лише протягом одного дня. Проте дивним чином вогонь у золотій храмовій менорі горів цілих вісім днів. Саме стільки, скільки було потрібно для приготування нового, очищеного і освяченого масла. З тих часів трепетне світло свічок, чудові аромати, віра в чудеса приносять в кожен єврейський будинок свято і нагадують про мужність і героїзм предків єврейського народу.
Перші письмові згадки про Торунь знаходимо в документах першої половини XVII століття. Торунська церква Введення Пресвятої Богородиці, збудована зі смереки 1809 року, настільки подібна до присліпської церкви, звичайно, не повторюючи її, що напрошується думка про спільних авторів обох храмів.
Село Солочин Свалявського району вперше згадується в 1430 році. Населення села 1250 жителів. Розкинулось воно поміж гір Крехая і Тесаник. Назва села натякає на солончаковий ґрунт, багатий мінеральними водами. Поблизу села діє понад півтора десятки джерел. Наприклад, біля підніжжя гори Тесаник є сірководневе джерело, а в урочищі Біласовиця – джерело «Вовків квас», названий на честь прізвища власника цього джерела в австро-угорський період, коли місцевою водою торгували по всій імперії.
Саме поблизу Голубиного в 1878 році графи Шенборни почали добувати воду з джерел «Маргіт», «Луга-Ержебет» і «Паннонія-Жофія». В ті часи за допомогою цієї води лікували захворювання верхніх дихальних шляхів, кишківника, нирок і жовчного міхура, а також цукровий діабет.
