На відстані декількох кілометрів від Ужка, біля витоків річки Жденівки, розташоване невеличке село Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області. В село йде кам’яниста дорога, з правої сторони над якою нависає скеля, а з лівої внизу шумить струмок. Дорога весь час підіймається в гору, мандрівники проходять кілометр за кілометром, але на свій великий подив, не відчувають ні втоми, ні плину часу – ці категорії в горах відходять на задній план, фантастична гірська краса відволікає від них мандрівника, він їх просто не помічає. Тому подорожуючі з подивом дивляться на будиночки, які з’явилися за поворотом, а щойно були на відстані 5 кілометрів – вам здається, що й відстань в горах вимірюється по іншому, ніж на рівнині, що тут вона схожа на шагреневу шкіру. Тож не дивно, що горянин ніколи не скаже, що до села відстань 5 кілометрів, він просто скаже – декілька кілометрів.
В Гусному збереглася бойківська триверха дерев’яна Миколаївська церква, яку було побудовано з ялини в 1655 році. Дата побудови вирізьблена на зрубі храму. Порівняно церквою в Ужку це трохи інший тип бойківського храму, в його композиції переважають монументальність форм центрального восьмикутного верху. Башти-верхи над бабинцем і вівтарною частиною двоступінчаті, квадратні в плані, тому церква на перший погляд здається важкуватою.
І тільки обійшовши храм і обравши зручну точку, починаєш розуміти, що своєрідні форми пам’ятки симетричні і гарні. Зруби східної частини і бабинця перекриті шатровими чотиригранними верхами з одним заломом. Над бабинцем храму облаштовано галерею, над нею – каркасний ярус дзвіниці. Як і в інших пам’ятках бойківського зодчества, будівлю по периметру оточує піддашя-опасання на випусках вінців зрубу.
У 1930-х роках в церквах Ужка і Гусноого священиком був талановитий закарпатський художник Золтан Шолтес. У своїх пейзажах він полюбляв зображати дерев’яні храми і мальовничу карпатську природу. В церкві села Гусного до наших днів збереглося декілька ікон, які намалював Золтан Шолтес.
Цю церкву майже відреставрували в 1971–1972 рр. На жаль в 1990-х рр. її повністю покрили бляхою. Проте метал не здолав чарівності цього місця.
За словами дослідника Михайла Сирохмана це єдина на Ужанщині дерев’яна церква, для якої характерна бойківська симетрія верхів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.