Тячів

Тячівський район

Тячівський район займає площу аж 1800 квадратних кілометрів. По території району проходить кордон з Румунією. До складу району входить 62 населених пункти. Населення району 175 000 чоловік. Більшість населення району становлять українці. Понад 10% мешканців Тячівського району – румуни. Також тут проживають угорці, німці, роми, білоруси, росіяни та представники багатьох інших національностей.

Тячівщина відноситься до високогірних районів. Найвищою вершиною Тячівського району є гора Братківська (1788 метрів). Саме на території Тячівського району розташоване найсніжніше місце України – село Руська Мокра, де сніг лежить 116-178 днів на рік. На Тячівщині розташований найглибший медичний заклад України – Солотвинська республіканська алергологічна лікарня. Деякі зали цього закладу розташовані на глибині понад 300 метрів.

Серед пам’яток архітектури найбільш відомими є унікальні дерев’яні храми Тячівщини. Крім того, безліч туристів приваблюють солотвинські солені озера та лікувальні грязі, які за складом близькі до Мертвого моря.

Щорічно туристична інфраструктура Тячівського району динамічно розвивається, що позитивно вплинуло на потоки туристів в цей чарівний край, який не залишає байдужими всіх своїх гостей. Цілюща сила природних багатств Тячівщини щороку зцілює тисячі людей.

Легенда про походження назви комітату Мараморуш

Територія Закарпатської області в давні часи, коли вона була частиною Угорського королівства, Австрійської, а згодом і Австро-Угорської імперій поділялась на чотири адміністративно-територіальні одиниці, які називались комітатами (слов’янський варіант назви – жупи) Унг, Берег, Мараморуш і Угоча. Найбільшим по розмірам комітатом не тільки Закарпаття, але й всієї Угорщини був комітат Мараморуш. За часів незалежної України Тячівський район Закарпатської області, який займає більшу частину колишнього комітату Мараморуш, є найбільшим районом в Україні.

За народною легендою, після Великого потопу між Карпатськими горами було велике море, а по землі ходили велетні. Звідси походить назва одного з сіл регіону – Велятино.

Одному з найбільших велетнів належали величезні простори навколишніх земель. Звали його Морушем. Він викрадав з рівнини людей, яких змушував випасати його овець. Мало було цьому велетню пасовищ, і наказав він полоненим розкопати гору і осушити навколишню водойму. Там, де гору розкопали, тепер розташовано село Копаня, а місцевість, де було море, так і продовжують називати «Море Моруша», або Мараморуш.

Історія міста Тячева

Тячів знаходиться на відстані 136 кілометрів від обласного центру по шосе, 149 кілометрів залізницею. Розташоване воно посеред Хустської котловини на правому березі Тиси. Через нього проходить автомобільна дорога Ужгород – Івано-Франківськ і залізниця Ужгород – Солотвино. Населення – близько 9700 чоловік.

Назва міста Тячів (Дойч-ау) з старонімецької мови перекладається як “німецьке село”. Точну дату його заснування не встановлено, але більшість істориків вважають, що це сталось на межі першого і другого тисячоліть. Історичні письмові джерела вперше згадують про Тячів в 1329 році. Тоді відповідно до грамоти угорського короля Карла I Тячів отримав статус коронного міста разом з відповідними пільгами. Грамотою городяни були звільнені від податків та грошових зборів місцевим феодалам. В 1504 році самоврядування міста було розширено у зв’язку з тим, що під час війни з Туреччиною він і його околиці були спустошені. В 1551 році тячівці отримали права вільного користування землею, випасу скота в королівських лісах, ведення безмитної торгівлі, але при цьому обов’язково  мали виконувати низку державних і громадських повинностей.

У XVIII столітті Тячів користувався правом самоврядування і мав свою печатку з зображенням орла. В 1703-1711 роках тячівців активно брали участь в повстанні куруців. У 1946 році після приєднання Закарпаття до Радянської України невелика частина Тячева, яка знаходилася на лівому березі Тиси, відійшла до Румунії. З 1961 року Тячів став районним центром.

В радянські часи в Тячеві діяла фабрика художніх виробів, цегельний і консервний заводи, хлібокомбінат і комбінат побутового обслуговування.

Сьогодні Тячів є районним центром найбільшого за площею району України.

Екскурсія по місту Тячеву

Огляд головних пам’яток міста не займе багато часу. В самому центрі Тячева поруч розташовані два стародавні храми. Спершу варто ознайомитися з католицьким костелом Святого короля Іштвана, який побудовано в1780 році. На башті костелу можна побачити годинник. Проте він не справжній, а намальований: це поширена практика на території Закарпаття, оскільки не кожна община могла дозволити собі придбати дорогий годинник. Годинник над храмом слугував не тільки для того, щоб підказати прихожанам годину, але й щоб нагадати, що кожен момент може виявитися останнім в людському житті.

Поряд знаходиться стара і найошатніша церква в Тячеві – кам’яний реформатський храм з трьохярусною дзвіницею. На ньому годинник справжній, до того ж дуже давній. Всередині храму можна милуватися гарною кесоновою поліхромною стелею 1748 року. Крім того, в храмі розташовані дві стели з викарбуваними іменами загиблих прихожан в Першій і Другій світових війнах. Храм засновано ще в XIII столітті королем Ладиславом Великим. Тоді він був римо-католицьким. В 1556 році церква стала реформатською. До 1944 року в ньому знаходилась найбільша бібліотека Мараморощини. З XIII століття в будівлі храму збережено стіни і вікна. Дуже гарно реформатська церква виглядає в травні, коли біля неї квітнуть каштани.

Біля реформатської церкви встановлено бронзовий бюст художнику Шимону Голлоші, який жив в Тячеві з 1914 року. Також поруч видніється шпиль греко-католицького храму, який було побудовано в 1852 році на честь Успіння Пречистої Діви Марії. Він розташований біля автовокзалу. В 1948 році, після заборони радянською владою греко-католицької церкви, храм передали православній громаді. Сьогодні в ньому знову проводять богослужіння греко-католики.

По дорозі до цієї церкви, на вулиці Лайоша Кошута стоїть пам’ятник самому Лайоша Кошута (1802-1894), видатному угорському державному діячу, революціонеру і юристу, прем’єр-міністру і президенту Угорщини під час Угорської революції 1848-1849 років.

Ось і всі, варті уваги туриста, пам’ятки Тячева.

Дерев’яні храми Тячівщини

Подорож по Тячівському району – це перш за все знайомство з чудесами природи і дерев’яними церквами, основним культурним скарбом області.

Нажаль, не дуже турботливе відношення до цього скарбу зі сторони влади і сільських общин призвело до непоправних втрат: вже в роки незалежності України вогонь забрав чудовий зразок мараморошської готики, Михайлівську церкву в селі Нересниця. Цей храм було побудовано майстром Д. Гасинцем в 1813 році.

В XX столітті Тячівщина втратила більше 30 храмів, зберігши тільки шість. Два храми з шести збережених колись належали німецьким колоністам, котрі в XIX столітті поселились на Закарпатті. Знаходяться вони в сусідніх селах Руська Мокра (споруджена в 1935 році, наразі нажаль вкрита шаром шпаклівки) і Німецька Мокра (кірха побудована в 1770 році).

Миколаївська Церква

Щоб побачити один з найцікавіших храмів району – Миколаївську Церкву, – слід з Тячева повернутись по ужгородській трасі в Буштино (в селищі зберігся парк XVIII століття), а там на перехресті біля залізничного переїзду повернути направо, в сторону села Теребля.

Проїхавши міст над річкою Теребля, невдовзі вїжджаємо в село Колодне. Село засноване в 1450 році, його населення становить понад дві тисячі чоловік. В самому центрі села, на пагорбі, видніється дерев’яна Миколаївська церква, побудована в далекому 1470 році. Це один з двох найстаріших храмів Закарпатської області. Храм було побудовано в урочищі Одарев, а пізніше перенесено на сучасне місце. Декілька етапів будівництва і реконструкцій храму яскраво відображено в його зовнішньому виді. З XV століття залишились основні дубові зруби довжиною 12 метрів і архаїчні вікна на східній і північній стінах. Під час реконструкції XVI століття на навою добудували другий ярус дзвіниці. В 1770 році перебудували дах храму в стилі бароко. В тому ж році інтер’єр церкви розписав майстер Антоній Валі. Церква в останні декілька десятків років не належала жодній релігійній громаді (в селі є два нових храми) і стояла пусткою. Це не кращим чином відобразилось на стані храму і стінопису в його інтер’єрі. В 2006 році на реставрацію цього храму уряд виділив грант і дах церкви капітально відремонтували.

Угольський монастир

Урочище Одарев, де колись стояла церква з Колодного, знаходиться поруч з стародавнім Угольським монастирем, найстарішою обителлю Закарпаття. Це всього на всього в декількох кілометрах на північ від Колодного, біля села Мала Уголька Тячівського району. Монахи прибули на Закарпаття з учнями Крила і Мефодія, віддалені гірські райони краю ідеально підходили для монастиря і тихого побуту монахів. Точний вік обителі невідомий, і дослідники вважають, що монастир засновано ще в домонгольський період. Зберігся опис Угольського монастиря (тоді ще чоловічого) 1558 року, коли повертались з Константинополя посли московського царя Івана IV Грозного. Середньовічним дипломатам сподобались місцеві мінеральні води. В грамоті царю вони згадують три джерела біля монастиря: квасне, солодке і солене. В 1990 році монастир було відроджено після епохи радянського войовничого атеїзму. Зараз це Успенський православний жіночий монастир, там знаходиться могила єпископа Досифея Феодоровича, який помер в 1734 році перебуваючи в ув’язненні в Хустському замку. Успенський собор Угольського монастиря побудували в 1993 році.

Ще в селі Мала Уголька зберігся колишній графський мисливський будинок (в наші дні в ньому розташовано сільську школу), а на відстані одного кілометра нижче по течії річки Мала Уголька, в присілку Кічерелі, досі працює старий млин з старезним дерев’яним колесом.

Приватний музей «Сріберна земля»

Кількість старожитностей які виставлені трьох маленьких кімнатах, була б достатньою, мабуть, на десять залів. Деякі експонати настільки цінні, що були б прикрасою музеїв республіканського рівня. До таких старожитностей можна віднести рукописну Біблію XVI століття та десятки книжок сакральної літератури XVIII століття, старинну церковну чашу, ікону авторства закарпатського майстра, рідкісні грошові банкноти та поштові марки. Крім того, в приватному музеї “Сріберна земля” власникам вдалось зібрати сотні зразків традиційного народного одягу, сотні традиційних рушників, різноманітне ткацьке приладдя, предмети традиційного керамічного посуду, римські монети тощо. Всі п’ять тисяч експонатів приватного музею “Сріберна земля” по тематиці поділені на 12 частин.

В музеї зібрана колекція картин закарпатського художника Василя Тегзи (1951-2006). Саме Василь Тегза є засновником музею “Сріберна земля”. Нині справу Василя Тегзи по розбудові музею продовжує його дружина Людмила Тегза. Весь свій час та енергію вона віддає цій нелегкій справі. Музей часто відвідують туристи, які прямують на гору Говерлу.

На відміну від багатьох інших музеїв Закарпаття тут дозволяють торкатись експонатів і навіть приміряти народний одяг.

Музей знаходиться за адресою с. Грушево Тячівського району, вулиця Прикордонна, 2, телефон 0313453336. Про екскурсії в музей слід домовлятись заздалегідь по телефону.

Зимовий відпочинок в селі Усть-Чорна

Село Усть-Чорна Тячівського району Закарпатської області розташоване біля витоків річки Тересва, яка утворюється злиттям річок Брустурянка і Мокрянка. Першими мешканцями цього села стали німецькі переселенці. В цій частині Закарпаття процес німецької колонізації розпочався у 1775 році. Займались німці заготівлею і сплавом деревини. Спершу німці поселились в селі Німецька Мокра. В ті часи там знаходилось лише близько десятка верховинських хат. Через п’ятдесят років кількість німецьких колоністів так зросла, що вони вимушені були спуститися Тересвянською долиною униз за течією з метою пошуку місця для нового поселення. Їм до вподоби припала розширена частина долини. Напрочуд живописне широке поле серед гір стало ідеальним варіантом для будівництва нового поселення. За красу і розкіш німці назвали нове поселення засноване в 1825 році Кенігсфельдом (Königsfeld), що в перекладі означає “Королівське поле”.

Сучасна ж назва Усть-Чорна з’явилась завдяки чехам в 1920-1930-х роках. Справа в тому, що Чорний потік впадає в річку Тересву. Саме в чехословацький період Усть-Чорна стала популярним місцем для відпочинку та пішохідного туризму.

В наші дні Усть-Чорна є хорошим варіантом для зимового відпочинку. Село знаходиться в Ґорґанах на висоті 553 м. Тут розташовані гірськолижні траси різного рівня складності довжиною близько 1000 м. Їх облаштовано бугельними і канатно-крісельними підйомниками довжиною 250 метрів, 400 метрів і 750 метрів. Лижники здебільшого зупиняються на популярній туристичній базі «Ялинка».

Гірськолижний комплекс «Великий» в селі Калини

Село Калини Тячівського району Закарпатська область розташоване в долині річки Тересви, на віддалі 36 км від районного центру Тячева і на відстані 25 км від залізничної станції Тересва. Походження назви цього села оповите легендою. Старожили розповідають,  що колись тут жила напрочуд гарна дівчина на ім’я Калина. Опришкам, які її запримітили, вона так сподобалась, що вони ніяк не могли вирішити, кому вона стане дружиною. Жорстокі опришки на зібранні вирішили аби Калина нікому не дісталась, її вбити, а на могилі в пам’ять про неї посадили кущ калини.

Розташований в селі гірськолижний комплекс «Великий» (координати 48.139444°, 23.866944°) являється порівняно новим. Вдале розміщення курорту приваблює багатьох туристів.

Чотири траси комплексу та сноутюб розміщені на вершинах Довгий Грунь і Яфункувата. Загальна довжина трас становить 4,5 км. Діють два бугельні підйомники, підйомник для сноутюба, ратрак і система штучного засніження за допомогою снігових гармат.

Влітку комплекс”Великий” популярний як дитяча оздоровниця і центр пішохідного туризму.

Доїхати до комплексу «Великий» можна потягом до станцій Мукачево, Ужгород або Тересва, а далі маршруткою або таксі до села Калини. На власному авто можна доїхати по трасі через Рахів на Усть-Чорну або ж їдучи дорогою з Тячева в напрямку Дубового.

Угольський масив – печерний рай Карпат

Біля сіл Мала і Велика Уголька і Угля, в межиріччі Тереблі і Тересви, розташований угольський широколужанський масив Карпатського біосферного заповідника. Туристів приваблюють вертикальні карстові печери, яких тут нараховується понад тридцять. Значна частина Угольського масиву крім Тячівського розташована на території сусіднього Хустського району. Найбільш відома печера “Дружба” (або “Романія”), сягає понад 900 метрів в довжину і є найбільшою печерою Українських Карпат. До неї доведеться підніматися на висоту 500 метрів по буковому лісу на окраїні села Мала Уголька. Глибина досліджених ділянок “Дружби” – 45 метрів, температура +8 ºС в будь-яку пору року, вологість – на рівні 95%.

Серед інших підземних карстових чудес – печери “Кам’яні ворота”, “Гребінь”, “Перлина”, “Чертиж”, “Княгиня”, “Чур”, “Вив”, “Дірявий камінь”, “Прозорі стіни”, “Ведмеже ікло”, “Молочний камінь”, “Термокса мала”, “Санаторій”. Печера “Прозорі стіни” потрапила до Книги рекордів України: її стіни вкриті кальцитом молочного кольору з зеленими патьоками, що робить її схожою на гігантський акваріум. Нажаль, закарпатські печери не екскурсійні. Входи до них розташовані на висоті 100-300 метрів над рівнем моря.

Археологи знайшли в печері “Молочний камінь” стоянку мисливців кам’яного віку (більше 20000 років тому). Щоб подивитися на карстові дива не обов’язково спускатися під землю: в Угольському масиві є дивовижний “Карстовий міст”, природна арка а урочищі Чур, яку також згадували в грамоті царю Івану Грозному московські посли в 1552 році. Легенди розповідають, що в урочищі Чур колись було язичницьке капище, а також натякають на існування величезної, досі не знайденої печери поряд з урочищем.

Угольський масив може похвалитися найвищими в Україні буковими деревами (до 40 метрів), та найбільшою природною популяцією тису (понад 1500 дерев). На кілометровому вапняковому хребті масиву (“Гребінь”) збереглося багато реліктових і ендемічних видів рослин, серед яких – єдине в Україні місце поширення букового липняку і ялівцю козацького. В тутешніх лісах водяться олені, косулі, дикі свині, лисиці, рисі, ведмеді, куниці, ласки, борсуки, ондатри, бурозубки альпійські і лісові коти. Пташиний світ представляють ворона сіра, філін, голуб-синяк, чорний шпак, дятли і екзотичні чорні лелеки, які гніздяться тільки в диких лісах. В чистих гірських річках водяться форель, харіус, щипавка, головач і голян. В Угольці росте більше 500 видів рослин, з яких 27 – рідкісні.

Ще одна система печер розташована на відстані декількох десятків кілометрів від Угольки, в урочищі Черлений Камінь поблизу села Нересниця. Тут є чотири великі багатоярусні печери довжиною від 200 до 700 метрів і глибиною 24-56 метрів.

Для відвідування печер необхідно отримати спеціальний дозвіл в Карпатському біосферному заповіднику. Познайомитись ближче з печерами Угольки допоможуть члени ужгородського спелеологічного гуртка. Пам’ятайте, що печери – збалансовані екосистеми, для непідготовленого туриста вони можуть бути дуже небезпечними, відвідуючи їх, потрібно бути дуже обережними.

Де зупинитись в Тячеві?

Серед пропозицій житла Тячева готелі та приватний сектор. Гостьові будинки, котеджі і готельно-ресторанні комплекси курорту радо приймають туристів у будь-який час року.

Одним за найпопулярніших серед туристиів є готель “Serpanok” розташований в центрі Тячева за адресою вул. Незалежності, 114, на основній транспортній магістралі. Гарне розташування готелю дозволяє з легкістю дістатися до авто- і залізничного вокзалу. Номерний фонд готелю складається з 8 номерів, в якій одночасно може розміститися до 23 проживаючих. До послуг гостей номери з двоспальними і односпальними ліжками, телевізором, шафою для зберігання речей і безкоштовним Wi-Fi. У деяких номерах облаштована вітальня зона. На території готелю “Serpanok” є тераса, фітнес-центр, більярд, каток і приватна парковка. На першому поверсі будівлі готелю працює їдальня на 70 осіб. Стійка реєстрації готелю працює цілодобово. Відстань до залізничного вокзалу становить 500 м, до автовокзалу 400 м. Ціни від 720 грн. за номер. Контактний телефон для бронювання – 380986173737.

Якщо ж Ви полюбляєте затишок, то Вам підійде готель “Оксана”, який знаходиться в тихому районі міста Тячів за адресою  вул. Армійська (Червоноармійська), 120 недалеко від центру, в 10 хвилинах їзди від автостанції і залізничного вокзалу. У готелі представлені сучасні номери різних категорій: апартаменти, “люкс”, “стандарт” і дерев’яні будиночки. Номери готелю “Оксана” обладнані комфортабельними меблями, супутниковим телебаченням, міні-баром, лінією доступу до інтернету, кондиціонером, а також власним санвузлом. До послуг гостей надається конференц-зал, пральня, автостоянка, екскурсійне бюро, а також сауна, басейн, джакузі. Відстань до м Ужгород – 135 км, до санаторію “Шаян” – 20 хвилин їзди. Ціни від 944 грн. за номер. Контактний телефон для бронювання – 067 510-15-04.

Де можна поїсти в Тячеві?

Одним з найпопулярніших кафе, де можна смачно поїсти в Тячеві є «Золота троянда». Це затишне сучасне кафе, в якому є 5 залів. Окремі приміщення – кімната на 8 осіб та банкетний зал на 30 осіб. Тут подають страви закарпатської та угорської кухні. Фірмові страви кафе – салат “Дари ланів”, картопляний токан з бринзою, кулеша по-рахівськи, морозиво “Золота троянда”. Знаходиться кафе за адресою: м. Тячів, вул. Л. Кошута, 81, GPS:  N 48.01307  E 23.5725. Телефон: +38 (03134) 2-11-52, 3-26-41.

Ще одним відомим закладом, де можна вагмувати голод є «Пані Марія», який знаходиться за адресою м. Тячів, вул. Незалежності, 114, GPS:  N 48.01068  E 23.57587. В закладі є українська, угорська, словацька кухня. Фірмові страви: «Сегединське», гуляш-левеш, токан з бринзою, гурка печена, окрошка закарпатська. Телефони: +38 (098) 617-37-37, +38 (068) 618-00-18, +38 (099) 337-66-03. E-mail: hotel.serpanok.tyachiv@gmail.com.

Крім того, популярним закладом є розташований при  готелі Оксана є ресторан на 80 місць, де готують страви закарпатської, угорської та словацької кухонь, а також коктейль-бар з широким вибором вин, коктейлів, кави.

Як дістатись в Тячів

Доїхати в Тячів можна поїздом зі Львова або Ужгорода, автобусом з Києва, Одеси, Львова, Стрия, Івано-Франківська, Коломиї, Ужгорода, Рахова, Мукачевого, Чернівців, Тернополя, Праги (Чехія). Є також імпровізована автостанція в центрі міста на вул. Незалежності, звідки відправляються мікроавтобуси (“маршрутки”) в села району (Буштино, Угля, Велика Уголька, Вільхівка та інші). Найближчі аеропорти знаходяться в Ужгороді, Івано-Франківську і Львові.

Подорож в Тячів та Тячівщину познайомить Вас безмежною красою і різноманітністю закарпатського краю та залишить найяскравіші враження.