В 1514 році жителі Чопа прийняли участь в селянському повстанні, що охопило Угорщину. З 32 селян, які прийняли участь у ньому, вижити вдалось тільки одному. В XVI столітті Чоп часто зазнавав нападів турків і татар. У XVIII столітті Ференц II Ракоці збудував в Чопі водозахисну земляну дамбу, яка рятувала людей від повеней.
Починаючи з 1872 року, Чоп почав стрімко розвиватись. Цьому сприяло те, що через нього пролягла залізнична лінія Дебрецен-Мукачево. З того часу Чоп стає вузловою станцією, з’єднуючи країни Західної Європи з Україною. На початку XX століття населення Чопа складало 1800 чоловік. Понад дві третини з них працювали на залізниці. Тоді ж в Чопі відкрились школа і бібліотека.
За радянських часів в Чопі працював цегельно-черепичний завод, цех текстильно-галантерейної фабрики, комбінат побутового обслуговування. В 1980-ті роки був побудований новий залізничний вокзал, на той час також вже діяли 2 лікарні, поліклініки, 2 школи, 5 бібліотек.
В 1957 році Чоп офіційно став містом. Згідно з легендою, до цього доклав руку Йосиф Сталін, який, їдучи з Потсдамської конференції, зупинявся в ньому. Кажуть, що після свого візиту в Чоп Сталін заявив, що він має бути містом, а не селом.