Перечин

Краєвиди та екологія Перечинщини

Перечинщина є однією з найчистіших в екологічному плані місцевостей не тільки Закарпаття, але й всієї України. Площа лісів тут становить понад 40 тисяч гектарів. Здебільшого це букові ліси, які є дуже цінними для лісозаготівлі. Перечинський край розташований на північному-заході Закарпаття. В 1947 році було створено окремий Перечинський район. Нині Перечинщина входить до складу укрупненого Ужгородського району. Населення колишнього Перечинського район становить понад 30 тисяч чоловік. Він вважається лемківським краєм. Крім українців лемків на Перечинщині мешкають представники багатьох інших національностей. На його території розташовано місто Перечин і 24 села.

Перечинщина може похизуватись мальовничими краєвидами і чарівною природою. Тут знаходяться Державний заказник «Соколові скелі» та Тур’є-Полянський заказник. Славиться цей край водоспадами в Тур’я Поляні і Лумшорах. В селі Дубриничі знайдено поклади каоліну високої якості. Цікавими для туристів є цілющі води, які наявні в цьому мальовничому куточку Закарпаття. Загалом тут розвідано та використовується 13 джерел вуглекислих і слабкосульфідних джерел мінеральної води.

Щороку тисячі туристів відвідують Перечинщину. Їх приваблюють чарівна природа та добрі, щирі, гостинні місцеві люди.

Історія міста Перечин

Мальовниче місто Перечин розкинулось у долині річки Уж, за 21 км на північ від Ужгорода. Його площа – 7,45 кв. км. Середня висота над рівнем моря – 265 м. Протяжність з півночі на південь – 7-8 км. Населення Перечина майже 7 тис. чоловік. В околицях містечка височіють гори Висока (429 м), Ясиня (654 м), Кичера (662 м), Новосільска скеля (766 м), Княгиня (758 м), Синаторія (766 м) і Плішка, в урочищі Бобайове – знаходяться два сірководневі джерела. Річкою Тур’я, що протікає через Перечин, проходить межа між Вулканічними і Складчатими Карпатами. 4/5 площі Перечина складають пагорби, і лише 1/5 – долина. Місто розташоване на декількох терасах. Недалеко від центру міста Перечин, в ріку Уж вливається Тур’я – річка, що вінчає Турянську долину. За однією із версій, можливо, саме перетин цих двох водних артерій і послужив основою для походження назви міста.

На місці центральної частини містечка колись було озеро. Перша письмова згадка про Перечин сягає далекого 1399 р., потім він згадується в 1427 р. Втім варто зазначити, що можливо історія Перечина є ще давнішою. Історики стверджують, що підтвердженням цьому є письмова згадка 1266 р. про землю магната Переча, від якого, можливо, походить назва Перечин.

Спочатку Перечин мав статус поселення, пізніше села, а в 1947 році – районного центру, селища міського типу. І тільки нещодавно 4 березня 2004 року Верховна Рада України надала Перечину статус міста

Незламна боротьба маленького міста

Протягом тривалої історії Перечин залишався дуже бідним. Попри бідність жителі Перечина були дуже свободолюбивими людьми готовими до відчайдушної боротьби за свою свободу. Підтвердженням цьому є буремна історія цього краю. Так, в 1514 р. загін перечинських селян на чолі з Бовкаєм брав активну участь у селянській війні під проводом Д. Дожі. Тоді перечниці дійшли аж до Дунаю. В 1631-1632 роках тут діяв опришківський загін М. Пастеляка, який з боями доходив аж до Гуменного в теперішній Словаччині. З 1697 р. тут знов підіймається опришківський рух – тепер на чолі з Іваном Бецою. Про напад цього опришка на Ужгородський замок навіть збереглася пісня «В Ужгородській Червениці». А у пісні «Ой на горі Синаторі буки зеленіють» йдеться і про Бецу, і про його сина, теж Івана. 1703 р. опришки напали на місцевого поміщика і вкрали у нього двісті голів худоби.

За церковним інвентарем 1751 р. у Перечині згадується дерев’яна Миколаївська церква з двома дзвонами і всіма образами. 1763 р. трохи нижче від неї збудували нинішню муровану церкву – по вул. І. Франка.

Попри буремні події та багаточисленні війни і епідемії населення Перечина поступово збільшувалось. В 1785 р. у селі було 523 мешканці, або 91 родина. Десь з тих часів у Перечині збереглося найстаріше дерево – дуб на розі вулиць Червоноармійської і Маяковського, якому понад два століття. 1800 р. в селі було 50 дворів і 653 мешканці. У наступні десятиліття Перечин значно виріс, став центром дистрикта, куди входило 7 сіл. 1819 р. тут 93 двори, де жили 102 сім’ї, всього 674 осіб. 1829 р. тут 105 дворів, 895 мешканців, в т.ч. 878 греко-католиків і 17 євреїв.

В ті часи Перечин належав державній казні, мав парафіяльну церкву, тут видобували мармур і вапняк. Найдавніша відома печатка Перечина дійшла з 1823 р., у її верхній частині – церква і три дерева, в нижній – робітник біля печі, де випалюється вапно. У середині XIX ст. мером (біровом) Перечина був Іван Іваник, його родичі понині мешкають в селищі. Про мера згадують як про чесного і правдивого керівника. Будучи неписьменним, робив зарубки на палиці, а потім щомісяця підбивав баланс, який сходився до копійки.

В 1872 р. в Перечині відкрито початкову школу. А вже в 1893 р. акціонерне товариство «Бантлін» збудувало тут хімзавод з переробки букової деревини (як філію заводу з переробки і сухої дистиляції дерева у Тур’ї-Реметах).

Наприкінці 1893 р. через село пройшла залізниця Ужгород – Великий Березний, відкрито тартак для виготовлення шпал, де працювало 38 робітників.

Промисловий прорив міста

В 1903 р. Перечин перетворився на промисловий центр з населенням 2124 чоловік, з них у промисловості працювало 793, селян же налічувалося 118 дворів. 1904 р. відкрито технічну бібліотеку. 1906 р. у місті з’явилася перша приватна двоповерхівка (по вул. Жовтневій, 103), яку збудували вихідці з Італії Комінотто. 1908 р. створено духовий оркестр під керівництвом Скубенича, він часто грав на релігійних святах у Перечині й Ужгороді. Під час Першої Світової Війни в 1915 р. керівника хору забрали на фронт, де він і загинув.

Коли 30 жовтня 1918 р. розпалася Австро-Угорщина, у Перечині почав формуватися озброєний загін із 150 осіб. Він взяв під свій контроль село, а потім і весь округ. Цілий листопад не працював хімзавод, з нього вигнали найбільш ненависних майстрів і наглядачів. Жандарми і військові патрулі були безсилі. 14 січня 1919 р. Перечин окупувало чеське військо, проте у квітні воно змушене було залишити село. Місцеві ліві спробували встановити радянську владу, але невдовзі чехи повернулися.

В чехословацький період історії Перечина (1920-1930-ті роки) відбулися позитивні зміни у культурі. В 1928-1930 роках збудовано школу на 400 учнів, її спорудила та ж чеська фірма «Лана», що розбудувала район Галагов в Ужгороді. Перечниці возами доставляли камінь на цю будову, а на завершення, коли не вистачило коштів, кожна сім’я сплатила по 25-30 крон. У той час спеціальність народного вчителя отримали 23 перечинці, тоді як за попереднього режиму – жоден. Розгорнуло діяльність Перечинське товариство «Просвіта», а при ній – драматичний гурток, хор, духовий оркестр. Двома останніми керував Романенко, а драмгуртком – його дружина. В 1930 році населення Перечина склало 2581 чоловік.

Перечин у другій світовій війні

В 1938 році в Європі знову запахло великою війною. Коли 23 вересня в Чехословаччині було оголошено мобілізацію, перечницям оголосив про неї бубнар, що ходив від хати до хати. На ранок усі чоловіки прийшли на збірний пункт і були відправлені в Судети, на які претендував Гітлер. Проте чехи так і не наважилися воювати. Коли ж після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. Ужгород відійшов до Угорщини, Перечин залишився у Карпатській Україні. Тому сюди було перевезено багато майна з Ужгорода, зокрема й пам’ятник Т. Масарику, пізніше він потрапив до Чехословачини і там після війни був переплавлений за вказівкою комуністичної влади. Також до Перечина з Ужгорода перенесли вчительську семінарію, яка розмістилася у приміщенні місцевої «Просвіти», на місці, де тепер знаходиться ресторан «Перечин». У березні 1939 р. і Перечин окупували угорські війська. У травні 1942 р. у приміщенні міської школи і казарм було облаштовано в’язницю, де утримувалося 600 ув’язнених.

27 жовтня 1944 р. Перечин зайняли радянські війська. Поки ситуація на кордоні була непевна, через село пройшли тисячі возів з утікачами – східняками, галичанами та й закарпатцями, які втікали на Захід від більшовицького режиму. В 1945-1947 р. у районі діяла підпільна організація ОУН–УПА у складі 44 осіб. Очолював їх К. Лисенко на псевдо Писанко, розстріляний в 1950 р.

Радянські часи

В радянські часи розвиток Перечина як промислового центру продовжився. Паралельно відбувався розвиток соціальної інфраструктури населеного пункту. В 1946 році в Перечині було відкрито окружну лікарню. Тоді ж у приміщенні колишньої синагоги відкрився будинок культури (зараз Ощадбанк). Тоді ж почалося поступове переселення безземельних селян з Верховини у долину. Переселенці розбудували у 50-60-х роках нову вулицю, що отримала назву Колгоспна.

В 1955 р. розбудовується комплекс показового Перечинського лісгоспу. Наступного ж року на базі лісгоспу створено комплексний Перечинський лісокомбінат, а на промисловому комбінаті організовано столярний і швейний цехи. В 1959 р. на лісохімкомбінаті було споруджено висотну реторту. За своєю потужністю вона була найбільшою в СССР і другою в Європі. У 1962 р. здано школу-інтернат. 1966 р. хімзавод реорганізовано у хімкомбінат, а на базі райхарчокомбінату створено соко-винний завод. 1968 р. створено підприємство радіоелектронної промисловості – завод «Стеатит». В 1969 році в Перечині було створено обласну школу кондитерів. Тоді ж у Перечині організовано професійно-технічне училище.

В 1985 р. почалася антиалкогольна кампанія, яка практично знищила місцевий соко-винний завод. Майже повністю ліквідовано технологію виробництва плодово-ягідних вин, знищено цінне обладнання, винопровід, демонтовано місткості. Завод був завалений горами скла від винних пляшок і тарою. Там вирішили освоїти випуск майонезу, якого раніше завозили до області «аж» 7 тисяч тон і він був великим дефіцитом. Уже 1986 р. його було вироблено три тони. Реконструйовано гірничий цех, спиртосховище – спершу під випуск м’ясних виробів, а потім і молочних. Почали розливати мінеральну воду, освоїли нові види соків. На цьому імпульсі завод протримався усі дев’яності роки, коли більшість інших перечинських підприємств ледве діяли.

Перечин у часи незалежної України

За часів незалежності в Перечині стрімко почався перехід до ринкової економіки, відбувались процеси відродження національно-культурного та релігійного життя. В 1992 р. у Перечині відкрився перший приватний магазин – АВС на початку вул. Жовтневої. 1993 р. на площі Народній відкрилась інша приватна крамниця «Діл», її власник Г. Зінченко 1998 р. закінчив бізнесову школу у США і володіє п’ятьма мовами. 1997 р. у центрі містечка споруджено каплицю, встановлено привезену зі Словаччини статую Діви Марії. 17 травня 1998 р. освячено місце під будівництво нового греко-католицького храму площею 550 кв. метрів. 5 червня 1999 р. Перечин урочисто відзначив своє 600-річчя.

Храми Перечин

Відвідуючи Перечин обов’язково варто відвідати перечинські храми, які є головними свідками буремної історії цього чарівного краю. Найвідомішими з серед них є греко-католицька церква святого Миколая та римо-католицький костел святого Августина.

Греко-католицький храм святого Миколая

Греко-католицький храм святого Миколая розташований в центрі міста Перечина. Церкву засновано в XVIII столітті. В 1751 році в історичних джерелах згадують про дерев’яну греко-католицьку церкву Святого Миколая в Перечині. Згодом на стрімкому пагорбі Гурка, обіч центра Перечина у 1763-1769 роках споруджено муровану базилічну церкву. Поруч в 1810 році побудували одноярусну дзвіницю зі старовинними дзвонами. З 1867 року по 1902 рік у греко-католицькій парафії Святого Миколая служив священик Гавриїл Чопей. За його служіння зроблено оформлення інтер’єру церкви, придбано для церкви маєток і три дзвони.

Відмінною рисою храму є дві стрункі вежі. У радянський час Миколаївська церква була закрита, але в 2002 році після реконструкції храм знову відкрили для віруючих. Сьогодні це діючий храм. Тут зберігаються мощі святого Миколая Мирлікійського, які приваблюють паломників з усього світу.

Римо-католицький костел святого Августина

До підніжжя невеликої гори чи вірніше пагорба Гурка, притулився римо-католицький костел святого Августина, який у 2006 році відзначив свій столітній ювілей. У 18-19 столітті Перечин перетворився на промисловий центр. Цьому сприяли навколишні ліси, поява залізниці. Як вже згадувалось в 1893 році акціонерною фірмою “Бантлін” в Перечині було засновано хімічний завод. Завдяки розвитку промисловості і виникненню залізниці зросло населення за рахунок іноземних фахівців: італійців, німців, словаків, угорців, яких запросив “Бантлін”. Число римо-католиків збільшилось приблизно до 680-700 осіб. Перечинська римо-католицька спільнота утворилася у 1902 році. Вони почали наполягати на будівництві римо-католицького храму, бо до того вони відвідували греко-католицький храм святого Миколая, споруджений на г. Гурка.

У 1905 році італієць Гайотто Франческо купує від родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела. Для будівництва храму завод виділив 10 тис. крон та решту грошей зібрали вірники. Фундамент і стіни із каменю привезеного на возах із Сухого Потока, із Теплої Ямки мурували італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф. Столярні роботи (двері, вікна, лавиці, вівтарі) виготовлено в столярній майстерні Гоєр Олександра. Костел був збудований і висвячений у день святого Августина 1906 року. Костел споруджений в архітектурному стилі еклектика, яка виникла у Франції в кінці ХVIII – поч. ХХ століття. Розміри храму: довжина 24 м, ширина – 9 м, висота – 34 м. Цей храм порівняно невеликий, але досить високий, його висота становить 34 метри, він ніби прямує далеко в небо. Є дзвіниця: 2 дзвони зразу були освячені із храмом, а малий дзвін поставлений і освячений через два роки на свято святого Августина.

У костелі є корпуси та секрестія, прекрасний орган. Корпус церковного органу виготовлений був у середині ХІХ століття, а внутрішні частини між 1920-1939 роками. Перечинський костел переживав дуже тяжкі роки коли віра жорстоко переслідувалась, костел закривали, а священиків без вини на Сибір відправляли на заслання. Мало хто повернувся…. Костел діяв постійно, якщо не було священиків, то вірники самі молились над померлим і ховали його, тихо проводили молитви у храмі, а також своєчасно розплачувались з великими податками і різними фондами. Чорна хмара насунулась на вірників тоді, коли войовничі радянські атеїсти почали знімати, ламати хрести. Але парафіяни відразу добре зреагували і хрест який біля дороги у костелі стояв, перенесли глибше у церковний двір і поставили близько біля костела, відвернули від центральної дороги. Іншою була доля хреста, який стояв у дворі перед хатою Райц Василя. Вірники його поставили на старому цвинтарі. Там він стоїть по сьогоднішній день.

Після 1991 року відбулось відродження релігійного життя в Перечині, що позитивно позначилось і на римо-католицькій общині міста. З 1993 році у цьому храмі проводять богослужіння місіонери зі Словаччини.

Хресна дорога і пам’ятки природи навколо Перечина

При в’їзді до Перечину з боку Ужгорода не можна не помітити високий пагорб, на якому встановлено величезний дерев’яний хрест. Ще кілька років тому це був просто пагорб із хрестом на ньому. У 2007-2008 роках на ньому спорудили «хресну дорогу» із традиційними для неї «капличками», рівномірно розподіленими по всьому шляху. Дорогу підсипали каменем, спорудили відводи для води та зміцнили схил. «Хресна дорога» розпочинається на цвинтарі біля старої кам’яної церкви над центром села.

Власне, пагорб, на якому встановлений хрест і побудована «хресна дорога», мабуть, найкраща точка на околицях Перечина для огляду долини, самого міста та пам’яток навколо нього. Виходиш нагору, стаєш до хреста задом і дивишся на Перечин. Зліва, відразу привертають увагу працюючі «реторти» лісохімкомбінату. Це завдяки цьому заводу в Перечині набагато вище рівень астматичних захворювань, а повітря практично завжди «пахне пельмешками» (оцтовою кислотою).

За церквою – хребет «Синаторія», яким можна дістатися до «Сокільця», унікальних і дуже красивих скель. Поряд із «Сокільцем» є печера «Ур». Під самими скелями тече річка Клокотіва. Якщо подивитися праворуч, за річкою – село Ворочеве. На тому місці колись мешкали розбійники, які іноді грабували тих, хто проїжджав дорогою між Перечином та Ужгородом. Над селом – кілька відрогів «Синаторії». На одному з них – визначна пам’ятка – «Діравій камінь» – скельна освіта з діркою всередині. Перед “Дірявим каменем” – знаменитий “Балкон”, галявина над лісом з якої відкривається просто фантастичний вид на долину. За «дірявим каменем» – Ворочевські озера під самою Анталовецькою поляною (жерло колишнього вулкана). Трохи далі у бік «Сокільця» – гора Світильник. На сусідньому відрозі – грот розбійників.

Лавандова гора

Нещодавно на Закарпатті з’явився ще один претендент на звання наймальовничішої квіткової локації – Лавандова гора у Перечині.Фермерське господарство «Лавандова гора» у Перечині – це 8 га фіолетової краси, яка п’янить своїм виглядом та ароматом. Відкрилась ця локація тільки в 2020 році, досвід вирощування такого поля переймали в Болгарії, Словенії, Хорватії та Італії, довго вирішувалося, який саме вид цієї квітки (а їх є більше 20) вирощувати.

Тепер Лавандова гора – це прихисток для 7 га лаванди вузьколистої та 1 га троянди даманської. Фото цієї локації потроху завойовує соціальні мережі, зокрема завдяки тому, що знаходиться вона в Перечині – місці, через яке проходить не один маршрут для подорожі Карпатами. Власне, чудове фото на пам’ять – це одна з головних атракцій, що пропонує Лавандова гора.

Ціни відвідування Лавандової Гори

Оскільки це місце унікальне, а для його створення довелось докласти чимало зусиль, ціни тут відповідні – 100 грн. за годину з особи для простої прогулянки. Безкоштовно прогулятись по цій мальовничій місцині можуть діти до 10 років, учасники АТО, пенсіонери та особи з обмеженими можливостями (слід показати посвідчення). Ціни на фотосесію: 200 грн. з фотографа та 200 грн. з моделі, або ж 550 грн., якщо більше ніж 5 людей. Якщо ж ви плануєте відпочинок в Карпатах і маєте намір внести Лавандову гору в свій маршрут, візьміть до уваги, що період цвітіння лаванди триває зазвичай з кінця червня до липня. Звісно, це залежить від часом мінливої погоди на Закарпатті. І так, тоді і мандрівників тут більшає.

Графік роботи

  • Понеділок−п’ятниця: з 12:00 по 20:00.
  • Субота, неділя: з 10:00 по 21:00.

Відвідавши Лавандову гору, зробивши фото та прогулявшись маршрутом по ароматному полю, можна присісти в кав’ярні неподалік та поласувати смачною кавою. Прихильники запаморочливих пейзажів та панорамних фото можуть політати над Лавандовою горою на повітряній кулі, проте ця послуга не завжди доступна, а тому вимагає попереднього запису.

На території Лавандової долини розміщені спеціально обладнана декоративна мебель для фотосесій, а для найбільш вибагливих відвідувачів є можливість взяти в оренду капелюшки та інші прикраси для фото.

До речі, подавшись в подорожі Карпатами, варто залишити собі якісь сувеніри. Приємною пам’яткою від фермерського господарства «Лавандова гора» можуть бути вироби із лаванди, різноманітність яких справді вражає. Тут можна придбати екологічно чисті та ароматні бомбочки для ванни, ефірну олію, лавандова та трояндове мило, лавандові пряники, конфітюр, трояндовий чай та навіть лавандовий сир чи цукор!

Історія і пам’ятки єврейської громади Перечина

Єврейська громада виникла тут лише в першій половині XIX століття, а в 1880 році з 1233 жителів села лише 98 були юдеями.

У 1903-му, в центрі Перечина з’являється кам’яна синагога, в приміщенні якої нині розташовано відділення «Ощадбанку».

Приблизно в ці ж роки єврей Шенвізнер відкриває першу аптеку, будівля якої прикрашав чинний термометр, випущений до ювілею фармацевтичної фірми «Баєр». В цьому ж будинку аж до його націоналізації Радами жив сам аптекар, часто безкоштовно відпускав ліки незаможним землякам.

Серед місцевих євреїв були шевці, кравці, годинникарі, точильники ножів і, зрозуміло, багато торговців. Громада, правда, не розрослася – згідно з передвоєнним переписом, в містечку налічувалося 199 євреїв з трьох з половиною тисяч населення.

Останній перепис населення 1941 року, перед початком депортацій, засвідчив, що в Перечині проживало 3667 осіб, з яких 199 були євреями (5,4%). Загалом у Перечинському окрузі, станом на 1941 рік проживало 27 853 особи, з яких 1008 були євреями або 3,6% населення.

16 квітня 1944 року євреїв округу почали звозити до Перечина, де у них забрали всі цінності, а вже наступного дня залізницею всіх було депортовано до гетто, що знаходилося на цегельному заводі Мошковіча в Ужгороді (сучасна вулиця Минайська)

У 1939-му Закарпатті окупували союзники німців – угорці, які не поспішали з «остаточним розв’язанням єврейського питання». Тільки навесні 1944 року, з окупацією самій Угорщині нацистською Німеччиною, всіх євреїв Перечина зігнали в синагогу, після чого в товарних вагонах відправили в гетто Ужгорода. Звідти був один шлях – в Освенцим.

Одна з місцевих українок згадує, як знайома єврейка подарувала її мамі швейну машинку, ложки та виделки з нержавіючої сталі, мішок в’язальної вовни, постільна білизна та одяг.

З того часу єврейська історія в Перечині завершилася – за переписом 2001 року в межах Перечинського району не зафіксовано жодного єврея. Залишилися лише їхні будинки в центрі містечка – там, де був магазин Авраама Берга, сьогодні розміщується СЕС, а корчма Гершко Грінвальда використовується практично за призначенням – зараз тут ресторан «Кантіна». Будівля синагоги еволюціонувало спочатку в Будинок культури, а потім у відділення “Ощадбанку”.

Краєзнавчий музей Перечина

Щоб ближче познайомитись з історією та побутом перечинців обовязково слід відвідати відкритий 25 травня 2019 року краєзнавчий музей Перечина.

Всі експонати, які знаходяться в музеї, передані сюди його жителями та є частиною його історії. Неофіційна назва закладу «Музей однієї вулиці», оскільки експозиції знаходяться ніби на одній вулиці, Градській (центральній).

Сама екскурсія в музеї полягає у відтворенні історії міста крізь призму часів і національностей, які тут проживали: українці, словаки, чехи, угорці, євреї, німці та італійці. Також приділяється увага старим назвам вулиць міста та їх походженню. Експозиції музею знайомлять нас із українською, італійською, швабською, єврейською, угорською історією міста.

Серед цікавих фактів, ви дізнаєтесь, як італійці та шваби будували дороги, ділянку залізниці з Будапешту на Львів, місцеву фабрику, а також храми, зокрема костел святого Августина. Дізнаєтесь історію про першу аптеку і звичайно про людей, що вплинули на долю і розвиток міста.

Окремо, вам розкажуть про гастрономічні смаки Перечина. Їх нащадки до речі досі проживають в Перечині.

В музеї, є можливість, за попереднім замовленням, замовити анімаційні програми для організованих груп гостей, як для дорослих так і для дітей, а саме:

  • майстер-клас з гончарства, який проводить завідувач виставки музею, художник і скульптор Василь Бочковський
  • Кожен тиждень також проводяться майстер-класи для дітей, для цього дирекція музею запрошує різних майстрів та майстринь (ляльки-мотанки, пряники, свічки із вощини тощо).
  • Також при музеї створений колектив “Карічка”, з яким проводяться вечорниці в музеї. Це також екскурсія, фольклорна частина, де дівчата співають і ворожать, проводять конкурси та смажать скибки на шпаргеті.

Під час екскурсії в музеї міста Перечин, ви можете дізнатися:

  • як раніше розвозили хліб по Перечину
  • чому перечинський хімзавод заслуговує не тільки критику, але й повагу
  • де у Перечині словаки випалювали поташ
  • а також, що спільного між музеєм та відділом КДБ.

Цей музей можна відчути на смак і запах, оскільки деякі екскурсії супроводжуються випіканням скибок. Паралельно, поки проводиться екскурсія, на шпаргеті печуться скибки.

Після екскурсії туристи куштують скибки. Окрім скибок в музеї пропонують також квашену капусту, узвар, хліб із салом, наливку чи сливовицю, вино.

Вартість такої екскурсії 50 грн з дорослого, 30 грн з дитини. Вартість звичайної екскурсії 15 і 5 грн відповідно.

Музей працює у будні, з понеділок п’ятниця з 8 до 17 години, субота і неділя екскурсії по домовленості.

Адреса: м. Перечин, вул. Ужанська,7.

Сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/museumperechin

Довідка за телефоном: +380502655012

Скульптури та скульптурки Перечина

В 2003 році в центрі міста Перечин встановили бронзовий пам’ятник листоноші Федору Фекета. Ця скульптура стала справжньою візитівкою Перечина.

Федір Фекета (1791-1838), нащадки якого досі живуть селі Тур’я Ремета, більше 30 років пропрацював листоношою, щоденно долаючи відстань двадцять п’ять кілометрів до Ужгорода за поштою, а потім назад, в рідне село. В підсумку це п’ятдесят кілометрів щоденно – більше ніж марафонська дистанція. Йшов Федір не по дорозі (так значно довше), а по йому одному відомим коротким стежкам. Якось взимку листоноша невдало поставив ногу на лід на річці Туриці, провалився під воду, застудився і невдовзі помер. А земляки в його честь поставили пам’ятник дошку на стіні місцевої церкви. На дошці вигравіювано напис: “В пам’ять приязності, тверезості, чесності і послужності посла Федора Фекета. Помер 1838 року.”

Кажуть, сама доля сприяла обранню Федорович професії листоноші. Батько Федора поїхав на заробітки в Америку, а маленький син кожного дня чекав листоношу зі звісткою тата. Тому він сам вирішив стати листоношою. Звичайно, місцеві листоноші не мають морального права бити байдики, оскільки в своїй історії мають такого героїчного колегу. Мабуть, саме тому перечинські поштові відділення вважаються взірцевими.

В 2010 році в Перечині встановили найбільшу в Україні скульптуру підкові. Висота підкови — 2550 мм, ширина — 2015 мм. Основа з каменю, приблизно 1 метр. Пам’ятник підкові виготовили у кузні «Три Івана» О. Путрашик.

6 грудня 2016 в місті встановлено скульптуру Миколая Чудотворця, який є покровителем бідних і знедолених та під захистом якого є місто Перечин.

9 квітня 2017 року в місті Перечин відкрили першу міні-скульптуру «Жабка», авторства М. Колодко. Скульптурка нагадує про гастрономічну історію жаб’ячих ніжок із Тур’я Ремети. Саме тут після наполеонівських війн оселились полонені французькі солдати, які і внесли до скарбнички закарпатської кухні страви з жабячих ніжок.

27 травня 2018 року у Перечині, в рамках святкування Дня міста, біля 20-річного дуба відкрили нову туристичну атракцію — міні-скульптурну композицію «Будинок Зубної феї».

Ресторани Перечина

На завершення подорожі в Перечин слід у ресторані «Турянська долина» покуштувати страви закарпатської кухні. Ресторан “Турянська долина” пропонує своїм клієнтам широкий вибір традиційних закарпатських страв, алкогольні і безалкогольні напої. Окрім основного тут є також два банкетні зали, розраховані в загальній кількості на 100 чоловік. Вечорами тут грає жива музика, у свята організовуються шоу програми. Літом ідеальним місцем для відпочинку є тераса в яблуневому саду, де Ви можете поїсти шашлик, печену картоплю, корейку, стейк.

Не менш популярними перечинським ресторанами є “Кантіна” і “Барбарис”.

У всіх цих закладах ціни приблизно однакові, а якість страв і обслуговування знаходяться на найвищому рівні.

Де зупинитись в Перечині?

Зупинитись у Перечині варто в  одному з найкращих міні-готелів Перечинщини – «Турянська долина». Розташований комплекс в місті Перечин за адресою  вул. Жовтнева, 122 (телефон +380509172911). Міні-готель “Турянська долина” розташований недалеко від залізничного вокзалу Перечина, у 17 км від Ужгорода, недалеко від лісу і річки Уж. Біля міні-готелю – літня тераса в яблуневому саду. Це місце ідеально підходить тим, хто жадає єднання з природою, і в теж час комфорту і зручностей. Міні-готель «Турянська долина» включає в себе двоповерховий і триповерховий корпус. Інтер`єр витриманий у традиційному карпатському стилі. Для розміщення надані зручні дво- та тримісні номери з усіма зручностями: сучасні меблі, телевізор, холодильник, душ або ванна. У деяких номерах є можливість додаткового місця. Ціни за проживання в готелі починаються від 565 грн. за двомісний номер.

Ще один відомий готельний комплекс – «Бабаєво». Розташований він за місті Перечин за адресою вул. Партизанська, 47 (тел. +38 097 238 8881). Це найкращий варіант для ділових людей, які цінують свій час і гроші, прекрасна можливість поєднати інтенсивні трудові будні з відпочинком на природі, насолоджуючись неповторною красою Закарпаття. Є можливість орендувати номери на тривалий термін проживання (місяць і більше). Знижка на номери 50%. Природа і місце розташування готелю також сприяють занять йогою, медитацією, пілатесом та іншими поновлюючими практиками. Для сімейного відпочинку в колі рідних і друзів на природі пропонується приголомшлива альтанка біля підніжжя гір, біля гірської річки, що ще треба для повноцінного відпочинку від міської суєти. Ціни за проживання в готелі помірні і починаються від 595 грн. за полулюкс.

Як дістатись в Перечин?

Дістатись в Перечин можна на власному авто, рейсовим автобусом, трансфером та залізницею. Якщо Ви плануєте приїхати на власному автотранспорті, то їхати слід по трасі Н 13 яка проходить безпосередньо через Перечин. Якість дороги задовільна. В Перечин регулярно йдуть рейсові і маршрутні автобуси. В обласному центрі один із автовокзалі з якого можна сюди дістатись неофіційно називається Перечинським, що свідчить про доволі інтенсивний рух автобусів між двома містами.

Зручним способом дістатись Перечина буде залізниця. Дістатись можна потягом Київ-Чоп або ж електричкою Сянки-Мукачево.

Для більш вибагливих туристів передбачено трансфери в Перечин. Місцеві водії не тільки привезить, але й по дорозі розкажуть Вам про найпопулярніші туристичні локації Перечинщини. Люди тут напрочуд комунікабельні і позитивні.

В будь-якому випадку подорож до Перечина обов’язково залишить неповторний і чарівний слід у Ваших спогадах.