Спочатку на місці Хустського замку було дерев’яне укріплення. Згодом, за наказом угорських королів твердиню перебудували і зробили кам’яною. Ця реконструкція зайняла ціле століття з 1090 по 1191 роки. Сьогодні залишки фортеці ледве проглядаються крізь дерева. В середні ж віки Хустський замок був відомий як неприступна твердиня.
Під час татаро-монгольської навали в 1242 році замок було зруйновано, але невдовзі його повністю відновили. Головним призначенням фортеці був контроль соляних караванів по Тисі. В кінці XIV століття власник замку Іоанн Перені говорив своєму сину “Сіль без Хуста, а Хуст без солі нічого не варті”.
Після 1526 року Хустська фортеця стала частиною Трансільванського князівства. Власником замку став Янош Заполяї, якого частина угорського дворянства проголосила королем Угорщини. З цього часу Хустський замок став ареною війн між Трансільванським князівством і Габсбургами.
В 1556 році замок взяла в облогу армія Ендре Баторі. Захисників фортеці було лише 800 чоловік, які в ході тривалої облоги страждали від нестачі продуктів і невдовзі почали помирати від цинги. 20 січняу1557 року гарнізон замку капітулював. На той момент в живих залишилося лише 12 захисників замку.
В 1577 році замок досконало реконструювали. Тож коли в 1660 році турецькі війська увійшли до Мараморошчини, яничари не наважилися брати Хустську твердиню, а відправили до неї делегацію, в складі якої був мандрівник і автор багатотомної “Книги подорожей” Евлія Челебі. Він порівняв Хустський замок з фортецею Іскандер, тому що висота її башт сягала небес.
В 1709 році у фортеці відбувся всетрансільванський сейм прибічників князя Ференца II Ракоці. В ході повстання куруців 1703-1711 років фортеця сильно постраждала і поступово почала втрачати свою стратегічну роль. 3 липня 1766 року блискавка влучила в порохове хранилище фортеці. Вибух завдав замку суттєвої шкоди, і королівський гарнізон його покинув. Фортеця з того часу не відновлюється і поступово руйнується. З каменів замку побудовано декілька установ в Хусті, а також католицький костел. В костел також перенесли дзвін і баштові куранти фортеці.
Не варто випробовувати на міцність своїх чотирьох колісних друзів, намагаючись дістатись до вершини замкової гори. Їдучи крутим серпантином, який огортає гору, приблизно на півшляху до руїн замку, біля кладовища, є місце, де можна залишити машину, щоб продовжити подорож пішки. За легендою, на цьому місці колись стояла сторожова башта, з якої в замок вів підземний хід.
