Згідно археологічних знахідок, територія сучасного Воловця почала заселятися ще з доби бронзи. У 1930 році в урочищі «Під Кілицьов» знайдено скарб із 30 бронзових і 9 золотих предметів та глиняний черпак, які датуються 13 століттям до нашої ери.
Сучасний Воловець виводить своє коріння з давнього слов’янського поселення Карпат. Вперше у письмових джерелах про Воловець (тодішня назва Ewkermezew – волове поле) згадується у грамоті Лелеської капітули від 2 лютого 1430 року, коли він, разом із навколишніми землями, належав феодалам Переньї.
Існує легенда про заснування Воловця. Згідно з нею у давні часи селяни з навколишніх поселень приганяли у долину річки Вичи стада волів. Саме завдячуючи цим великим свійським тваринам населений пункт, який виник на місці водопою, назвали Воловець. У перший етап своєї історії, з XV до XIX століття, більшість мешканців Воловця займались тваринництвом.
Протягом майже шести століть назва поселення змінювалася і записувалася по різному:
- 1430 рік – Ewkermezew;
- 1465 – Wkermezew;
- 1543 – Ewkvr mezeo;
- 1546 – Ekermezew;
- 1548 – Evukevr mezeow;
- 1554 – Eokor mező;
- 1564 – Evukewr mewzew;
- 1570 – Ökörmező;
- 1630 – Eőkőr mezeö;
- 1645 – Wolowecz;
- 1773 – Volocz;
- 1808 – Volócz, Wolowec, Volüczi;
- 1873 – Volovec;
- з 1948 року – Воловець.
Село переходило від одного власника до іншого, а на початку XVII ст. включено до складу Мукачівської домінії. У 1626 році каштелян Мукачівського замку Янош Баллінг доручив кенийзу (людина, яка заселяла село за дорученням землевласника) Семену Олексі поселити біля Воловця нових мешканців. Поселення отримало назву Модьорфолво (угорське село). Його жителями дійсно були угорці (Борбій, Кіш, Модьор, Макар, Бігор, Берегі). Вони згодом українізувалися, а місцеві легко вгадають прізвища нинішніх жителів Воловця. Назва поселення змінилася на Мадяри, а згодом воно стало частиною Воловця, за якою і донині зберігається назва Мадяровиця.
З 1645 року, за князя Дьєрдя ІІ Ракоці, Воловець став частиною Трансільванського князівства. У ті далекі часи тут мешкали лише кілька десятків родин. Протягом своєї історії Воловець неодноразово ставав епіцентром боїв у ході війн і повстань. Так, у 1657 році Воловець було зруйновано польськими військами на чолі з князем Любомирським. У 1703-1711 роках він опинився у центрі національно-визвольного повстання куруців. Після його придушення, у 1728 році Воловець, у складі Нижньоверецької економії Мукачівсько-Чинадіївської домінії, перейшов у володіння графа Карла Шенборна. Місцеві селяни тяжко працювали на панщині і часто повставали проти гноблення поміщиків. В 1761-1762 рр. аж 33 жителі Воловця перебували в ув’язненні за участь у повстанському русі. Влітку 1831 року мешканці Воловця приймали активну участь у селянському повстанні, яке охопило значну частину Закарпаття. Тільки після революції 1848-1849 рр. феодальна залежність селян від поміщиків була ліквідована.
З середини XIX століття селище розпочало свою туристичну історію. Першими туристами у Воловці стали представники найвищої еліти Австро-Угорської імперії. У 1862 році Воловець гостинно приймав навіть самого імператора Франца Йосифа у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі.
Часто пишуть, що у 1850-х роках у Воловці збудовано найкращий в Австро-Угорщині лижний трамплін. Та з історії лижного спорту відомо: «На всесвітній виставці, що проходила влітку 1873 року у Відні, увагу привернули «снігоступи», представлені у норвезькому павільйоні. До того лижі не були відомі в наших широтах…». У 1887 році у Празі відкривається перший у центральній Європі лижний гурток. У лютому 1891 року у Відні з’являється лижний клуб. Перший на планеті лижний трамплін із штучною надбудовою звели 1911 року у чеському Цвічині. Через 2 роки такий трамплін з’явився і в Голменколлені (Норвегія) – це було дерев’яне риштування заввишки 9,5 метра. В Угорському королівстві (до складу якого до 1918 року входило Закарпаття) справжній трамплін встановили лише 1919 року, і це було не у Воловці.
Щодо справжньої історії воловецького трампліну, то вона не менш цікава за вигадану. Вперше згадано про нього у річному звіті голови лижної секції Мукачівського клубу туристів, надрукованому у січні 1930 року в журналі «Zimní Sport» (орган Союзу лижників Чехословаччини, до складу якої у міжвоєнний період входило Закарпаття): «У літні місяці 1929 року керівництво клубу готувало будівництво лижного трампліна у Волівці. Знайшли місце, розробили плани і створили фонд…». У аналогічному звіті наступного 1930 року зазначено: «Функціонери клубу старанно підготували будівництво жупного (крайового) лижного трампліна, яке здійснюється біля Волівця за допомоги технічної роти 19-го піхотного полку й буде завершено цього (1931-го) року. Трамплін будується за проєктом архітектора Яролімка. Передбачається, що з нього буде можливо стрибати на дальність до 50 м». На жаль, на сьогодні від унікального воловецького трампліна зберігся тільки фундамент – бетонні тумби за смереками в урочищі Кілиця.
У 1931 році Чехословацька туристична спілка побудувала у Воловці також два туристичні комплекси. Село розростається, у 1938 році тут проживає 2350 жителів.
З XIX століття Воловець з аграрного поступово перетворюється на промисловий центр. У 1830-ті роки у Воловці розпочало діяльність напівкустарне підприємство з виготовлення черепиці і цегли. У 1851 році у селі проживає 672 жителі. З 1872 року соціально-економічний розвиток Воловця суттєво прискорюється завдяки прокладанню через нього залізниці Мукачево-Лавочне, яке тривало 11 років. У 1887 році залізничне полотно сягнуло Стрия, з’єднавши Закарпаття з Галичиною. Це спонукало приріст населення, і у 1900 році тут мешкає вже 1284 жителі.
Розвиток Воловця продовжувався і протягом буремного ХХ століття з його двома світовими війнами. У першу світову, під час Брусиловського прориву, він кілька разів переходив з рук у руки воюючих армій. Його околиці до цього часу зберігають сліди численних окопів, траншей, бліндажів.
1911 року Воловець відвідав відомий американський антрополог Джордж Дорсей, який дуже дивувався, чому людям потрібно виїжджати на заробітки до Америки, маючи такі благодатні умови проживання. Одне за одним почали з’являтися промислові підприємства: лісопильний завод (початок ХХ століття), триповерхова парова лісопилка з виготовлення будівельних матеріалів підприємця Грімберга (1906 рік).
У березні 1939 року Королівство Угорщина, під керівництвом регента Горті, окупувало незалежну Карпатську Україну, до складу якої входив Воловець. Тут побудовано казарму прикордонної поліцейської сторожі. Весною 1944 року із села були депортовані і вивезені до німецьких концтаборів всі єврейські сім’ї. Влітку 1944 року у пору сінокосів село потрясла велика залізнична катастрофа. Від зіткнення двох військових ешелонів вигоріла вся Мадяровиця і частина Слатини.
9 жовтня 1944 року Воловець окупували радянські війська, розпочалася інша доба його довгої історії. У 1957 році Воловцю надано статус селища міського типу і районного центру. У радянський період у Воловці побудовано адміністративні будівлі, вузол зв’язку, будинок культури, турбазу «Плай», торговий комплекс, лікарню, поліклініку, дитячий садок, нову школу, 5-ти поверхові житлові будинки, а на околицях споруджено газоперекачувальну станцію газогону Уренгой-Помари-Ужгород. У селищі діяли лісокомбінат, завод продовольчих товарів, філіал львівського телевізійного заводу “Електрон”.
Населення Воловця зросло з 600 осіб у 1870 році до понад 1200 осіб у 1900 році і до 7104 осіб у 2015 році. Крім того, Воловець поступово ставав освітнім центром регіону. Так, у 1882 р. тут відкрито державну початкову школу, у 1945 р. з’явилася середня школа, а у 1980-х роках вже діяло 3 школи, професійне училище, музична школа (пізніше – школа мистецтв).
З 1991 року Воловець – частина незалежної України. У наш час він є одним з популярних туристичних центрів гірського Закарпаття – “Ворота Боржавських Полонин”. Завдяки вдалому географічному розташуванню, залізничним коліям і станції саме з Воловця починається або тут закінчується більшість маршрутів по Боржавських полонинах і Верховинському вододільному хребту.
У наші дні Воловець, на жаль, звернув на себе значну увагу інтернет-спільноти, як єдиний населений пункт Закарпаття, куди ввечері 3-го травня 2022 року було завдано ракетного удару з боку російської федерації у ході російсько-української війни.
З 2020 року Воловець є адміністративним центром Воловецької територіальної громади у складі селища Воловець, сіл Гукливий, Скотарське, Канора.
