Іршаву та її околиці було заселено в давні часи. На околицях міста місцевими мешканцями було засновано два городища, які розташовувались на горах Стремтура і Бодулів.
Вже у VIII-VII ст. до н.е. в північній окраїні сучасної Іршави, на горі Стремтура існувало городище залізної доби, яке являється однією з найдавніших фортець Закарпаття. В ІХ-ХІ ст. н.е. бурлило життя в слов’янському поселенні на горі Бодулів, яка знаходиться на південно-західній околиці Іршави. Крім того, саме на горі Бодулів в XIII ст. було споруджено кам’яний замок, який не зберігся до наших днів.
Сучасну назву місто отримало від слова “іржава”, так як в річці Іршавка, яка тут протікає, міститься велика кількість оксиду заліза і вода в ній забарвлена відповідним кольором.
Перша письмова згадка про Іршаву датована далеким 1341 роком.
У тодішніх документах поселення називали Максемгаза (в перекладі з угорської – дім Максима). Ця назва походила від першого власника поселення на ім’я Максим, який був сином волоського князя Татомира. Скоріш за все місцевим населенням вживалась первісна назва поселення Іржава, Іршава, Ілошва, саме тому у 1460 році угорський король Матяш видав грамоту на право володіння поселенням роду Максима, який відтоді почав писатися Ілошваї.
В XV-XVIII століттях історія Іршави була дуже драматичною, наповнена перманентними війнами і епідеміями.
То ж не дивно, що двічі впродовж цього періоду, а саме у 1458 році і наприкінці XVII ст. поселення було спустошено в ході бойових дій і повністю спалено. В результаті Іршава залишилась місцем для проживання кількох сімей, а відродження поселення зайняло довгі роки.
Під час буремних подій повстання куруців 1703-1711 років Іршавщина неодноразово опинялась в епіцентрі бойових дій. Велика кількість мешканців Іршави вступили до повстанського війська Ференца II Ракоці. У війні на боці повстанців прийняло участь 100 жителів Іршави.
В XIX ст. Іршава вже була центром Верховинського повіту Березького комітату. А з середини XIX ст. поселення обзавелось власною печаткою з гербом у вигляді дерева з поруч розташованим гайдуком, який держить на плечі вудку з двома підвішеними рибами.
Більшу частину свого існування Іршава провела у статусі феодально залежного поселення. Тільки наприкінці XIX століття Іршаві було надано привілей на здійснення вільної торгівлі. Тоді ж поселення обзавелось власним млином та лісопильнею, і в ньому з’явилось власне поштове відділення.
На початку 20 ст. в Іршаві проживало вже 1315 осіб.
Переломним роком в історії Іршави став 1911 рік, коли Берегово, Севлюш (Виноградів) та Іршава були з’єднані вузькоколійною так званою господарською залізницею. В наші дні вона відома як Боржавька вузькоколійна залізниця. Саме залізниця стала головним поштовхом для зростання і економічного розвитку міста.
Після Першої світової війни Іршава, як і все Закарпаття увійшли до складу Чехословаччини. В цей час тут розпочався справжній економічний бум. У 1920-1930-х в Іршаві діяло декілька млинів, один з яких водяний, кузні, лісопильня, цех з переробки льону, магазини, корчми, ресторан, школи, дитсадок та приватні лікарні.
До Другої світової війни в Іршаві проживала чимала єврейська община. Однак, у 1944 все єврейське населення було вивезено до концентраційних таборів, де більшість іршавських євреїв загинули. Нині колишня синагога в Іршаві перетворена на станцію Юних туристів.
Після приходу радянської влади в 1947 році Іршава стала селищем міського типу. А вже у 1982 році Іршаві було надано статус міста та районного центру. В наші дні Іршава важливе місто в укрупненому Хустському районі.
