На Закарпатті збереглося чимало пам’яток сакральної архітектури – дерев’яні церкви, дзвіниці, каплиці, кожна з яких вражає мудрими і довершеними інженерно-конструктивними та архітектурно-мистецькими прийомами їх зведення. Споруджені за традиційними прийомами, вони не лише яскраво розкривають природний хист будівничих та їх художні здібності, але й засвідчують спільність матеріальної культури східних слов’ян, оскільки своїми архітектурно-конструктивними особливостями тісно пов’язані з монументальним будівництвом Київської Русі.
Одним із кращих взірців храмової архітектури Закарпаття минулих часів є церква Архангела Михаїла ХVІІІ ст. із с. Шелестово Мукачівського району, яка є окрасою музейної експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту в місті Ужгороді. Народні зодчі спорудили цей храм на славу Божу, де гартувалась душа і віра наших пращурів. Споглядання рукотворного вишуканого гармонійного образу цієї перлини викликає захоплення і відчуття національної гордості.
Церква споруджена в 1777 році в селі Шелестово (яке нині підпорядковане селищній Раді с. Кольчино) Мукачівського району. У 1927 р. її перевезли у місто Мукачево, щоб зберегти як пам’ятку народного будівництва, а в 1974 р. вона була встановлена на території музею. Церква органічно вписується в навколишнє середовище музейного села. Її стрункий силует добре проглядається на пагорбі в оточенні дерев.
Шелестівська церква є взірцем лемківської храмової будівельної школи. Народні майстри зуміли створити цілісну архітектурну композицію храму, в якому поєднані традиційні форми бойківського типу (трьохдільність, розташування зрубів на одній осі, багатоярусний шатровий дах) з лемківським, основною стилістичною відмінністю якого є переміщення висотної домінанти на вежу-дзвіницю з барочною маківкою над західним зрубом бабинця. Геній народного будівничого зумів поєднати два стилі (шатровий і барочний) в єдину цілісну архітектурну композицію, що і понині дивує нас красою й досконалістю.
Для будівництва церков завжди використовували відбірний ліс – стрункий, високий. Стіни зведені зрубною технікою з товстих дубових брусів (15-40 см), на кутах вінці з’єднані у замок «ластівчин хвіст». У плані церква двозрубна, але трьохдільна: притвор (бабинець) – нава – вівтар. Прямокутна, з рівноширокими зрубами бабинця і нави та вужчим зрубом вівтаря. Церква східного обряду завжди чітко орієнтована вівтарем на схід.
Перекриття східного зрубу (вівтаря) – шатрове з двома заломами. Перекриття центрального зрубу двояке: нави – шатрове з трьома заломами, притвору – плоске, обшите дошками. Над притвором (бабинцем) споруджена вежа-дзвіниця (висота її разом з притвором 22 м). Вежа двоярусна, квадратна в плані, каркасної конструкції. Опорні стовпи опираються на поперечні балки стін бабинця, з’єднані між собою системою розкосів та балок. Стрункий четверик вежі-дзвіниці оббитий гонтинами. Він плавно переростає у галерею з ажурною різьбою у нижній частині. Завершується вежа банею, на якій розміщений ліхтар, увінчаний барочною маківкою з кованим хрестом.
Дах церкви має складну конфігурацію. Крокви покриті суцільною опалубкою, на яку набито дубовий лемех (раніше гонтини). Піддашшя опоясує церкву по всьому периметру і опирається на випусти вінців зрубу, фігурно підрізаних східцями. Під спільним покриттям церкви з південного, західного і північного фасаду зрубу (поздовж бабинця і нави) розташована аркада-галерея. Її несучі конструкції зроблені з дубових профільованих стовпів з підкосами і горизонтальними розпірками.
Бані вівтаря і нави – шатрові із заломами. Зовні кожне приміщення церкви завершується барочними маківками, що стрімко наростають зі сходу на захід, надаючи всій архітектурній композиції виняткової динамічності. Зодчий Шелестівської церкви щедро використав традиції народного будівництва, однак у художньо-архітектурному вирішенні проявив неабиякий індивідуальний мистецький хист, гармонійно поєднавши чітко виражене і функціонально виправдане вертикальне членування з горизонтальними лініями заломів і барочного перехвату.
Міцні дубові одностулкові двері з широким декорованим різьбою одвірком ведуть у храм. Від напівтемного притвору контрастно відділяється добре освітлена чотирма вікнами нава – місце, де збираються вірники під час богослужіння та молитов. Вхід до неї через зроблену в простінку арку-виріз. Кінці простінкових брусків, у яких вирізано арку, художньо оформлені різьбою і закріплені двома профільованими колонами. На простінок спираються бруси стелі притвору. Їх випуски стали кронштейнами для влаштування хорів. Для виходу на хори у наві з північної сторони зроблені сходи.
Композиційним центром інтер’єру церкви є чотириярусний іконостас, оздоблений різьбленим орнаментом, що складається з виноградної лози, як символу Христової віри, колосків пшениці та інших видів закарпатської флори. Іконостас є художнім і функціональним ядром споруди, обов’язковою частиною інтер’єру храмів східного обряду. У нижньому ярусі наявні три дверні пройоми: одностулкові дияконські і двостулкові центральні царські врата, багато оздоблені різьбленням у вигляді виноградної лози, з медальйонами із зображенням євангелістів, які всьому світу сповістили слово Христове.
В оздоблений різьбленням рослинного характеру іконостас вмонтовані ікони ХVІІІ ст., перевезені у музей в 1975 році із церкви селища Колочави. Ікони розташовані чотирма ярусами. Вірогідно, що їх писали два народні майстри. Пензлю одного належать чотири ікони першого (намісного) ряду. Кожна з них виконана на трьох склеєних між собою соснових дошках і скріплених паралельними врізними шпугами. Ікони мальовані темперними фарбами і за характером виконання відрізняються від інших контрастом білих, чорних і червоних кольорів. Однак, завдяки срібним німбам і фону, голубому хітону, оранжевому мафорію, білій сорочці колорит ікон значно пом’якшений.
Ікони другого (празникового), третього (апостольського), четвертого (пророки) рядів намальовані іншим майстром на склеєних соснових дошках, скріплених між собою вертикальними врізними шпугами та покритих шаром білого клеє-крейдяного левкасу. Вони відрізняються світлішим і м’якшим колоритом. Для їх написання використані кіновар (світло-червоний колір), сажа (чорний), сієна палена (темно-червоний), берлінська глазур (світло-блакитний), білила, охра. Німби і тло посріблені, прикрашені тисненим рослинним барочним орнаментом.
Серед мистецьких речей культового призначення, розміщених у наві, особливе місце посідають пам’ятки народного живопису. Вони, як й ікони іконостасу, створені невідомими майстрами і яскраво відтворюють їх суспільну свідомість, християнську мораль, засвідчують тогочасний високий рівень народної культури, неабиякі художні здібності і творчі можливості простого народу. Майстер як представник трудового селянства вкладав своє розуміння в художнє трактування релігійних образів і сюжетів. З його ікон дивляться не канонічні, неземні лики святих, як у професійних художників, а живі земні люди з їх радощами і журбою. Вони подібні на його односельчан. Тому так чітко проявляється український тип обличчя у переважній більшості ікон. На іконах зображено чимало побутових речей, прикрас, навіть деталей одягу місцевого походження, а святих оточує рідна народному живописцю карпатська природа.
Свідченням тісного переплетіння тогочасних явищ суспільного життя з релігійними сюжетами є експонована ікона «Страшний суд» (ХVІІІ ст.). Ікона була невіддільною частиною інтер’єру кожної церкви східного обряду, яка розкриває суть шляху до спасіння через страждання та випробування. Ідея ікони розв’язана за усталеним зразком: композиція розгортається у горизонтальних ярусах. В центрі – символ справедливості у вигляді ваги, верхня частина відведена для біблейських постатей, нижня – для земних. Літературним джерелом для відтворення сюжету було, передусім, святе письмо. Водночас народний майстер не забуває виділити далеких і близьких у часі політичних ворогів українського народу – турків, татар, представників католицької церкви. Крім цього, автор виявив станову свідомість та естетичні вподобання сільського трударя. У пекло він відправив як грішників бірова (старосту села), шинкарку, п’яницю, млинаря, інших сільських визискувачів, а також тих, хто порушує здорову народну мораль. У свідомості живописця гріхи небесні трансформувалися у земні, і виступає він проти них, вдаючись до наївної, але не позбавленої народного гумору, форми зображення.
В інтер’єрі бабинця і вівтаря експонуються мистецькі пам’ятки та культові речі ХVІ – ХІХ ст., що мають художню та історико-етнографічну цінність: різьблені дерев’яні підсвічники, колонки для оздоблення іконостасу, дерев’яна люстра («світоч»), пристрій («клепач») для виконання церковного ритуалу, предмети культового живопису (ікони, скульптури, хрести, хоругви), одяг церковнослужителя та інші церковні атрибути.
Загалом шелестівська церква наповнена бездоганними пропорціями, прекрасною стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.
Насколько полезной была эта статья?
Нажмите на звезду, чтобы оценить статью!
Средний рейтинг / 5. Подсчет голосов:
Мы сожалеем, что эта статья не оказалась полезной для вас!
Давайте улучшим эту статью!
Спасибо за ваш отзыв!
