Journey to lake Sinevir

5
0
(0)

Perhaps the most interesting and attractive place for tourists in Transcarpathia is the high-mountain lake Sinevir – ” Sea eye» Carpathian.The lake Synevir is located in the Mezhgorsky districtTranscarpathian region at an altitude of 989 meters above sea level. All the magic of The Ukrainian Carpathians is concentrated in this extraordinary place.

The road to the lake, which is located at a distance of 32 kilometers from the district center PGT. Mizhgirya,very picturesque and runs along the stream Volovets, and after a sharp turn to the right, it rises into the mountains along the Sinevirsky pass (800 meters). Stop at the top and enjoy the unique nature! In the West you can see a string Borzhavsky valleys, to the South is the ridge’s Top, in the South-East rises mount Strymba (1719 m) on the North side is the stately mount heater (1578 metres). Somewhere below, the huts of the village are scattered like a necklace of pearls Synevir with the blue thread of the river Terebly. A cascade of artificial drops has been created on the river, which provides favorable conditions for breeding a fish delicacy – trout.

 

This attraction is on the map

Go-To.Rest ➦ Your personal guide

 

Also:





 

Go-To.Rest ➦ Your personal travel guide
a

Шлях до озера пролягає паралельно річці Теребля. Позаду залишається село Синевирська Поляна (1354 жителя) з дерев’яною Покровською церквою XVIII ст.

Ще чотири кілометри верх по течії – і бачимо туристичну базу «Синевир». До озера ще півтора кілометри шляху, які треба подолати пішки: це заповідно-мисливське господарство, переповнене рідкісними рослинами і тваринами. За деревами вже сяє поверхня чистої води. На березі «Морського ока» – затишний дерев’яний готель і декілька альтанок.

За бажанням до острівця в центрі озера можна підплисти на дерев’яному плоті.

Вчені вважають, що озеро Синевир утворилося в післяльодовиковий період, приблизно 10 000 років тому. Під час сильного землетрусу гірські породи піднялись на шляху швидкого потоку і перегородили його непроникною греблею.

Площа поверхні озера – близько семи гектарів, максимальна глибина – 22 метра, а середня – 8,2 метра. Об’єм води в Синевирі – близько 400 000 кубічних метрів. В озері мешкають два види риб – голяк і форель.

Озерна вода незвична на смак: вона позбавлена хлоридів. Влітку вода прогрівається до +20ºС, але на глибині температура є значно нижчою, до чотирьох – п’яти градусів. В тихій воді відображаються створені в 1984 році скульпторами Іваном Бровді та Михайлом Саничем фігури Сині і Вира.

Поруч 

Місце, яке здавна зачаровувало своєю красою, не могло не породити поетичних легенд про свою появу. Це історія про море любові і гострі скелі страждань. Колись ці гори належали заможному графу, в якого була юна донька – блакитноока красуня Синь. Місцеві жителі випасали графські отари овець, рубали ліс, косили духмяну траву. Одного разу граф відправився перевірити, як працюють лісоруби, а Синь попрохала батька взяти її з собою. Батько ж звісно не відмовив своїй доньці. Поки батько перевіряв роботу своїх працівників Синь гуляла по лісу, збирала квіти і раптом почула чарівну пісню сопілки. На галявині Синь побачила юного пастуха Вира. Вона з першого погляду закохалась у молодого парубка. Відтоді вони почали таємно зустрічатись. Згодом про ці таємні зустрічі дізнався граф. Батько відразу заборонив їй зустрічатись з простолюдином. Однак батьківська заборона не стала на заваді закоханим. Коли граф побачив, що батьківська заборона не зупинила Синь він наказав вбити хлопця. Одного разу, коли Вир чекав на галявині свою кохану, графські слуги скинули на нього з гори величезний камінь, внаслідок чого той загинув. Коли Синь побачила, що сталося, вона підійшла до свого коханого і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину – і сама Синь зникла в блакитних водах. Озеро, яке утворилось після цієї трагедії люди назвали іменами закоханих . Вода його – сльози Сині, а острівець посередині – камінь над Виром.

Є й друга легенда, яка пояснює походження другої назви озера, також сповнена любовних страждань. Одного разу отару молодого пастуха Івана загризли вовки. Зрозумів пастух – від графа пощади не дочекаєшся, вирішив втікати від неминучої розправи. Попрощався з коханою – і відправився в чужі краї. Сумував пастух на чужині, кожну ніч виходив до берега моря і говорив: «Всесильне море, хоча б одним оком поглянь на мій рідний край, передай поклін землі рідній!» Стихія почула моління пастуха, скрізь гори пробилась – і поглинула у водах графа та його слуг. А сама задивилась на горді Карпати і вирішила назавжди залишитись тут чистим морським оком.

Наскільки корисною була ця стаття?

Натисніть на зірку, щоб оцінити статтю!

Середній рейтинг 0 / 5. Підрахунок голосів: 0

Поки немає голосів! Будьте першим, хто оцінить цю статтю.

Ми шкодуємо, що ця стаття не виявилася корисною для вас!

Давайте покращимо цю статтю!

Розкажіть, як ми можемо покращити цю статтю?

{{ reviewsOverall }} / 5 Користувачів (0 голосів)
Подобається
Що люди говорять ... Залиште свій відгук
Order by:

Be the first to leave a review.

User Avatar User Avatar
Проверенный
{{{review.rating_comment | nl2br}}}

Show more
{{ pageNumber+1 }}
Залиште свій відгук

Your browser does not support images upload. Please choose a modern one